неділя, 5 липня 2020 р.

Повертаємо своє

2014 рік. На сході України запекла боротьба за кожен клаптик нашої, української землі. Східну територію країни заполонили бойовики та "зелені чоловічки". Обстріли, руйнування, звуки пострілів,  канонада градів. Тисячі людей залишились без своїх домівок, загинули мирні жителі. 
85 днів окупації... Неодноразово наші війська намагались взяти під свій контроль окуповані території, та 5 липня, терористи почали відступ і українська армія зайшла у Слов'янськ, Краматорськ, Дружківку,  Костянтинівку. Емоції мешканців неможливо передати словами, побачивши наші прапори вони виходили, аплодували, плакали і дякували за звільнення. 
В нашій бібліотеці проходить виставка "Повертаємо своє" де можна переглянути та перечитати спогади військових, та відео яке передає всю біль від пережитого та радість від визволення...

                                      

четвер, 25 червня 2020 р.

Конституція - паспорт держави

                                                     
Як в кожної людини є паспорт(документ що засвідчує особу), так і в нашої держави є свій паспорт - КОНСТИТУЦІЯ! Україна - перша країна в якій була написана Конституція, яка отримала назву - Конституція Пилипа Орлика. Цікава вона тим, що вже тоді чітко передбачала чітке розділення влади, і головне, була написана староукраїнською мовою, яка була, є і буде візитівкою нашої держави. 
На теперішній час Конституція України - основний закон нашої держави, який був ухвалений 28 червня 1996 року. 
В переддень святкування державного свята Дня Конституції України, в нашій бібліотеці проходить виставка "Конституція - паспорт держави". 


Використана література:
  • Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710  рік.-К.: Веселка, 1994;
  • Конституція української гетьманської держави. - Львів-Київ: Видавництво "Право", 1996;
  • Конституція незалежної України.-К.: Право, 1997;
  • Кравченко В. Конституційне право України.-К.: Атіка, 2004;
  • Литвин М. Проект "Україна". Галичина в Українській революції 1917-1921 рр. - Харків: Фоліо, 2015;
  • Іванов В. Історія держави і права України. - К.: Атіка, 2003;
  • Теорія держави і права.-К.: Юрінком Інтер, 2002

понеділок, 22 червня 2020 р.

Що ми знаємо про Конституцію?

Понеділкова майстерня!!!

Сьогодні 22 червня, а це означає, що відсьогодні день стає меншим, а ніч відвойовує свої хвилини. Тому сьогодні пропонуємо намалювати захід сонця у всіх його барвах, адже завжди приємно спостерігати за зорями на небі, відблисками сонячних променів на воді та неймовірними тінями від дерев. Гарного настрою та легкого помаху пензлика нашим читачам!!!

неділя, 21 червня 2020 р.

Древнє і вічно молоде місто над Ужем...

Книга представлена на полицях нашої бібліотеки. 

Місто Ужгород – обласний центр Закарпатської області – є майже найзахіднішою точкою України. Практично в межі міста проходить державний кордон зі Словаччиною, а до Києва – цілих 811 км. Періодом заснування Ужгорода вважають IX століття. За даними статистики в столиці Закарпаття на даний час проживає понад 112 тисяч осіб. Сьогодні Ужгород – це найменший обласний центр України.
Місто Ужгород, як і багато міст Європи, наприклад, столиці Чехії, Італії та іспанська Барселона, було засноване на сімох пагорбах.
Місто Ужгород – столиця сонячного Закарпаття
Мало кому відомо, що до 1936 року Ужгород міг похвалитись ще однією водоймою. Це була притока річки Уж, що носила назву Малий Уж. У той час центр міста знаходився на своєрідному острові, адже, майже повністю омивався водою. Якщо вас цікавлять цікаві місця Ужгорода, то, маєте знати, що Малий Уж буквально “заховали” під землю. Таке рішення місцева влада прийняла для того, аби звільнити територію для подальшої забудови міста.
Де проходив Малий Уж – мапа міста Ужгород

Так виглядала річка Малий Уж до 1936 року.
Річку Малий Уж заховали під землю.
Пам`ятник Малому Ужу стоїть на місці, де колись протікала річка
Місцева родзинка – Липова Алея – є найдовшою не лише на території України, а й на території усієї Європи. Її довжина складає 2200 метрів. Вона простягнулась на правому березі Ужа, на найулюбленішій усіма городянами набережній Незалежності. Цікаво, що вона була весільним подарунком. Цілісіньку липову алею подарував своїй нареченій Іштван Лаудон.
Обласний центр Закарпаття справедливо називають солодким містом. Шукаючи, що цікавого в Ужгороді, люди часто дивуються тому, що місто може похвалитись власним тортом, при чому дуже смачним. Він так і зветься – торт Ужгород.
Ужгород, як і вся Закарпатська область, славиться пам’ятками різних історичних епох. Саме тому можна годинами прогулюватись місцевими вулицями із екскурсоводом і ви, точно, не почнете нудьгувати. Але далеко не всі знають, що однією з найнезвичніших місцевих родзинок є мініатюрні скульптури. Кожний такий міні-пам’ятник присвячений важливим подіям та відомим особистостям. Отже, якщо перед вами постало питання, що цікаве подивитися в Ужгороді, то сумнівів бути не може – це унікальні маленькі пам’ятники, які розкидані по всьому місту. Гуляючи по місту в їх пошуку, ви зможете заодно розглянути і інші визначні пам’ятки Ужгорода. 
В самому центрі міста – на пішохідному мості – туристів дивує маленька статуя Свободи, що вважається найменшим маяком в Україні. До речі, цей маяк є не просто прикрасою, він – діючий. Встановили цю маленьку статую в 2011 році. На свята фігурки часто одягають у різноманітні карнавальні костюми. Місцеві жителі часто жартують, що вона є головною модницею Ужгорода.
Ужгородська міні-статуя Свободи

Ужгород – надзвичайно зелене місто. Воно нагадує суцільний сад! Головним його символом є сакури. Аби побачити їх цвітіння до міста з’їжджаються тисячі туристів із усього світу. В місті навіть організовують спеціальний фестиваль в період цвітіння сакури. Окрім, цвітучої сакури в місті є також плодоносна сакура. Кажуть, що вона в Ужгороді з’явилась зовсім випадково.
А ось Іудине дерево, яке полюбляють демонструвати туристам в Ужгороді. Зауважте, що воно жодного стосунку до відомого усім Іуди не має. 
Потрібно відзначити, що навесні в Ужгороді, крім вже відомих усім сакур, цвіте ще дуже багато і інших незаслужено обійдених увагою екзотичних дерев, кущів і ліан. Ось фото деяких з них.

                                         
Щодо фестивалів і різноманітних гулянь, то тут Ужгород – один із перших в Україні. Які тільки фестивалі і свята тут не організовують. Це і Парад Наречених і Парад Миколайчиків, Ужгородська Регата та різноманітні фестивалі – вина, млинців, нічні та велозабіги.
Парад Наречених
Парад Миколайчиків
Вивчаючи цікаві факти про Ужгород, неможливо не поцікавитись, звідки на гербі міста з’явився виноград.
Герб Ужгорода
Є кілька легенд, що це пояснюють. Однією із найпопулярніших є версія про те, що Зевс розлютився на бога вина і заслав його під Карпати, а той прихопив із собою виноградну лозу, яку дбайливо висадив і навіть навчив місцевих жителів виготовляти вино. Бог веселощів повідав, що істина у вині, після чого, ужгородці твердо вирішили не жити ні дня без істини. Тому, добре вино дуже популярно як в Ужгороді, так і в усьому Закарпатті. Тож, не покиньте міста не продегустувавши його. 
Романтичності Ужгороду додає легенда про місцевих Ромео і Джульєтту. Історія повертає нас до далекого 1892 року, коли в місті перебували солдати і офіцери тутешнього гарнізону. Серед них був і Гейза Шеффер, виходець з села Баранинці. Одного разу хлопець дізнався, що батька його коханої Агнеси Деметер переводять служити в прикордонне місто Шопронь і вони будуть розлучені. 3 листопада Гейза прийшов до своєї дівчини і молоді люди усамітнилися в будинку Гейзи. Після цього закоханих живими більше не бачили. Коли Гейзу і Агнес знайшли, вони лежали на ліжку, підпираючи плечима стіну. Їх серця були прострелені, а поруч лежав револьвер. Все місто проводжало закоханих в останню путь. Батьки вирішили більше не розлучати пару і після смерті вони залишилися разом – в одній могилі на Кальварії.
Місце, де нині розміщується відомий Закарпатський музей архітектури і побуту, колись називалось Відьмина яма і, як кажуть місцеві легенди, зовсім не випадково. За легендами, саме в цьому місці колись спалювали усіх дівчат та жінок, яких підозрювали у відьмарстві. Сьогодні в цьому місці розташовується Закарпатський музей архітектури і побуту. Ужгородський музей під відкритим небом – скансенс – містить зібрані з усього Закарпаття унікальні старовинні дерев’яні будиночки, хатки, церкви і предмети побуту. Він знаходиться поруч з Ужгородським замком.
Не можна не відзначити, що це далеко не всі красиві історичні місця та цікаві факти про Ужгород, що заслуговують на увагу. Це невелике, але затишне і красиве старовинне місто західної України, місто з цікавою історією.

середа, 17 червня 2020 р.

Варто прочитати

Третьяков Аркадій "Старий Хрещатик і його домовласники"
Автор книги Аркадій Третьяков географ за спеціальністю, краєзнавець за покликанням. Є автором багатьох книжок про наше місто. В кожній він, мабуть, залишив частинку своєї душі. бо так писати про місто до якого ти байдужий – не можливо. І остання книга цього автора яка з’явилася в нашій бібліотеці не є винятком, вона мабуть найкраща праця про головну вулицю Києва серед досі значної літератури на цю тему. В ній, краєзнавцю, вдалося поєднати популярний і науковий підхід на висвітлення історичних моментів міста.
Ця книга про вулицю Хрещатик і його домовласників. Ця вулиця є визнаним символом нашої столиці, хоча налічує трохи більше двох сотень років. І все ж таки це головна вулиця, хоч і не найдовша.
Прогулюючись, разом із автором, ви познайомитесь з кожним будинком на Хрещатику, дізнаєтесь про їх творців і мешканців .
Києвознавець використовує багато архівного матеріалу. Старі газети, фото, спогади мешканців міста 19—20 ст роблять розповідь більш живою. Чому ще цікава ця книга, тому що в ній в першу чергу акцентується увага не на архітектурних спорудах, а на біографіях людей що там мешкали. А оскільки на Хрещатику мешкали не пересічні громадяни, а ті хто залишив слід в інтелектуальному і економічному розвитку країни – вийшло захопливе оповідання. Усі вони привносили в образ цієї вулиці свій колорит, амбітність та життєлюбність .
Аркадій Третьяков розпочинає свою розповідь про історію заселення Хрещатика, яка на початку була вимушена. Він починає з того, що головною вулицею в ті часи була Московська на Печерську, там знаходилися кращі магазини, та жили заможні кияни. Проте влада наказала їм переїхати в інше місце навіть без компенсації, на тому місці планувалося будівництво Печерської фортеці. І тоді ці домовласники вирішили побудувати будинки на порожній місцині, яка мала назву Хрещата долина. Таким чином і виникла вулиця Хрещатик. З початку будинки мали один чи два поверхи .Перший будинок який мав чотири поверхи здавався киянам хмарочосом, вони навіть боялися ходити біля нього. Цей будинок належав художнику, фотографу Францу де Мезеру. Будинок був прибутковим, тобто в ньому квартири наймалися. А ще, на Хрещатику, на місці теперішнього готелю Україна був перший, навіть в Російській імперії, хмарочос, він мав 12 поверхів. І що цікаво –він обслуговувався двадцятьма двірниками. Власником цього дива був купець першої гільдії Лев Гінзбург. На жаль будинок не зберігся.
Ще на Хрещатику мав свій будинок видатний київський ювелір Іосиф Маршак, з яким не витримав конкуренції навіть сам Карл Фаберже.
І взагалі на цій вулиці мешкало багато видатних людей . Зокрема це представник знаменитого роду українських шляхтичів Григорій Галаган та купець першої гільдії Михаїл Дехтярьов. 
В кінці книги книги вказується 550 прізвищ людей, які були пов’язані з Хрещатиком.
Про цю вулицю ще багато чого цікавого розповідається в книзі Аркадія Третьякова. Так що її варто прочитати бо вона про наших колишніх співвітчизників, якими ми можемо пишатися.
Валентина Твердохліб

понеділок, 15 червня 2020 р.

Понеділкова майстерня!!!

Сьогодні понеділок, і ми, знову, запрошуємо наших юних читачів разом із батьками підготувати аркуші паперу, фарби та  взяти в руки пензлики щоб намалювати тепле, сонячне "кульбабкове літо". Гарного та вдалого відпочинку!!!

середа, 10 червня 2020 р.

Варто прочитати


                                
Томас Гілланд Еріксен "Сміття і люди. Зворотний бік споживання."
Книга норвезького антрополога Томаса Гілланда Еріксена «Сміття і люди. Зворотній бік споживання»- розпочинається тим, що автор дає цікаве визначення поняттю сміття, оцінюючи його, як "те що знаходиться не в своєму належному стані". 
Цікава розповідь про те, як люди намагаються вирішити питання забруднення і охорони навколишнього середовища. У книзі наведено дуже багато прикладів як людство відносилося до цього впродовж історії. Як сміття збиралось, перероблювалось і використовувалось, а іноді і консервувалось. 
Антрополог приходить до висновку що чим нижчий розвиток країни, тим більша кількість відходів продукованих нею. 
Географія книги торкається великої кількості країн та територій нашої планети. Автор привертає нагальну увагу до проблеми. 
Ще кілька десятків років тому розповідь про сміття була не цікава. Бо сміття – це те що ми викидаємо як непотріб. Сьогодні тема екології піднімається цілим світом. І викидати сміття не задумуючись стало набагато складніше. Разом з тим книга норвезького антрополога не є повчальною. Вона про антропологію, про людину і її повсякдення, про те, як вона протягом історії розрізняла навколо себе “потрібне” і непотріб. 
І все ж головна тема книги – сміття як таке не існує, сміття –це речі, які втратили свою ідентичність, проте можуть бути ще використані кимсь. 
В цілому Еріксен не дає поради як впоратись із цією проблемою, але вказує, що якщо правильно організувати процес, і якщо ми усвідомимо, що те сміття, яке ми викидаємо, нікуди не дінеться і не зникне в просторі то ми зможемо впоратись з цими екологічними наслідками . 
А цей ланцюжок – речі, сміття, переробка не закінчиться ніколи.
Твердохліб Валентина

понеділок, 8 червня 2020 р.

Стоп-кадр


Все частіше, ми, жителі планети, починаємо задумуватись над екологічними катастрофами, які щоразу все більше і більше виникають. Ми бачимо що стає із тваринами, які попадають в тенета пластику, водою, яка забруднюється нафтовими продуктами, та стає непридатною, повітрям, яким неможливо дихати. Тому Україна, як і весь світ, відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища. 
Охорона навколишнього природного середовища повинна бути у повній взаємодії із людиною. На сьогоднішній день, екологічні проблеми найважливіші від будь чого іншого. Ми повинні задуматись над тим, що ми робимо, і яка шкода буде в майбутньому, якщо не зупинитись, озирнутись і подумати над тим, що ми залишимо нашим нащадкам. 


Наведемо деякі факти:
  • Пластиковий океан

Далеко не все сміття зберігається людиною в надрах землі або на ній: щорічно понад 6 мільярдів кілограмів відходів йде у води Світового океану. Найчастіше це пластик, який негативно позначається на морських мешканцях і рослинності. Пляшки, пакети, одноразові стакани і тарілки і багато іншого будуть труїти воду, тварин і людей багато років, адже практично весь пластик розкладається не менше 500 років. Згідно з дослідженнями, в рік від впливу відходів гинуть близько мільйона птахів, понад 100 тисяч ссавців і багато риб.
  • Нові континенти
Якщо в минулі століття люди були першовідкривачами земель, то сьогодні вони самі створюють нові континенти. Наприклад, в Тихому океані є плаваючий острів, який називають Великим тихоокеанським сміттєвим плямою. За останніми даними його розміри перевищують площу США в два рази.
З 2011 року в Тихому океані дрейфує ще один континент: після цунамі в Японії у відкриті води винесло уламки будинків і машин, пластик, радіоактивні та хімічні відходи. Все це сміття утворило 100-кілометровий острів, який поступово зміщується в бік Гаваїв.
  • Нафтові забруднення
Нафта на всіх стадіях переробки і використання викидає в повітря шкідливі речовини. Однак смертельним для живності стає і процес її видобування: розливи нафти відбуваються незалежно від аварій на танкерах або бурових установках. За даними статистики, на мільйон тонн выкачиваемой горючої рідини припадає одна тонна розлитої нафти.
  • Індійська катастрофа
У нашому столітті Індія стала однією з країн, яка найбільше страждає від екологічної катастрофи. Практично всі відходи міста зливаються і викидаються в Ганг – священну і саму повноводну річку. За традицією в цих же водах індійці прощаються з померлими родичами, опускаючи їх тіла на дно.
При цьому Ганг залишається джерелом води для побутових цілей і пиття. Щороку в Індії помирають до півтора мільйонів дітей через інфекції, і близько 30-40% від цього числа підхоплені з вод Гангу. 
  • Невидима небезпека
Забруднення повітря – одна з головних проблем навколишнього середовища, при цьому в більшості випадків люди навіть не підозрюють, що дихають шкідливими речовинами. Згідно з дослідженнями, близько 3,7 мільйона чоловік щорічно вмирають від захворювань, викликаних отруєним повітрям. 
Одна з наймасштабніших катастроф, пов’язана з повітрям, сталася в 1952 році в Лондоні: там за кілька днів померло більше чотирьох тисяч осіб через густий смог. Сьогодні одним з найбільш забруднених міст є Пекін: тут норма перевищена в 40 разів. Більше 80% дітей в Китаї мають різні хвороби дихальної системи. Небезпечний і повітря в міських приміщеннях: пил, бруд, хімікати та інші шкідливі речовини, що скупчуються в чотирьох стінах, впливаю на розвиток ХОЗЛ – хронічної обструктивної хвороби легень. З-за неї в рік помирає до 1 мільйона чоловік.
  • Автомобілі
На сьогоднішній день у світі створено понад 500 мільйонів машин. Більшість з них щодня викидають тонни газів в атмосферу, інші погіршують навколишнє середовище без руху – стоячи на звалищах. За прогнозами, до кінця 2030-х років їх кількість зросте до 1 мільярда, а забруднення, яке вже і без того згубно, збільшиться в 2 рази. Зменшити показники допоможуть використання громадського транспорту та екологічно чистих автомобілів.
  • Кислотні дощі
В останні роки в атмосфері все частіше утворюються опади, які несуть в собі кислотні оксиди сірки і азоту. Це може бути сніг, дощ, град і навіть туман: будучи «зараженими», вони стають причиною загибелі лісів, рослинності і тварин, а також знижують рівень родючості грунту, окислюють річки і озера. Люди, що п’ють воду і вживають в їжу рибу із забруднених водойм, ризикують придбати серйозні захворювання.

Забруднення навколишнього середовища хімічними матеріалами з вмістом антибіотиків призводить до виникнення «супербактерій», стійких до будь-яких з препаратів цієї групи.

Джерела:

Понеділкова майстерня!!!

Настав той час, коли  навчальний рік завершено, уроки робити не потрібно, а творити все ж таки є величезне бажання. Тому ми Вам, дітлахи, будемо раді запропонувати серію майстер - класів. Впродовж місяця, щопонеділка, готуйте аркуші паперу, пензлики, фарби та гарний настрій, і продивившись підготовлені нами майстер - класи починайте творити. 

вівторок, 2 червня 2020 р.

Один вдома

Канікули!!! Один вдома!!! Потрібно почитати!!! Книги з цікавими історіями, пригодами, мандрівками та багато інших знаходяться на полицях нашої бібліотеки та чекають на вас!!!
  

Рутківський Володимир "Сторожова застава".-Київ: "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2017
"Сонячне затемнення активує магічний часовий портал, крізь який Вітько потрапляє з 21-го століття на тисячу років назад. так починається його сповнена пригод подорож."
Морозенко Марія"Іван Сірко Великий характерник""Іван Сірко славетний кошовий".-Львів: ВСЛ,2015
"Життя Івана Сірка овіяне легендами і сповнене карколомних пригод. Він народився надзвичайною дитиною, з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і передусім -над собою."
Микитчак Галина. "Джмеленя та володарка злиднів". - Вінниця : Теза, 2017
"Будинок №7 по вулиці Кленовій обсіли злидні. Їй бо вже, Марена, сусідка з підвальної квартири, підкинула злидня в кожне помешкання. Шкода, що дорослі того не помічають. Ну що ж, доведеться Джмеленяті і Дмитрикові брати все в свої руки..."
Лана Ра. "Щоденник котячих мандрів".-Київ: ТОВ"Новаторфільм",2016
Нотатки непосидючого кота, який любить подорожі та відкриття. 
Даррелл Джеральд. "Балакучий пакунок".-Харків:Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2017
Книга про пригоди і жагу перемоги, про силу дружби і про справедливість, про чарівний світ і його міфічних мешканців...
І ще БАГАТО, БАГАТО інших книжкових пригод в очікуванні на прочитання!!!

понеділок, 1 червня 2020 р.

Дітям світу - сонце й мир

Сьогодні, 1 червня, день захисту дітей. День, коли всі виступають за право кожної дитини на отримання освіти та медичної допомоги, життя без насильства та в повноцінній сім'ї і багато іншого. Для дітлахів цього дня проходять різноманітні заходи та святкування, ігри та майстер-класи. Пропонуємо батькам разом із своїми дітлахами взяти в руки пензлики і приготуватись малювати разом із нами.


неділя, 31 травня 2020 р.

Унікальне місто України

Заліщики: унікальне українське містечко в обіймах Дністра.

Бувалі туристи стверджують, що Заліщики – унікальне українське містечко, аналоги якого можна побачити лише в Америці, в штаті Аризона, та на березі річки Мозель у Франції. Розташоване воно на Тернопільщині, в оточенні дністровських круч - в тому місці, де стрімкий  Дністер круто вигинається і змінює свій напрямок майже на 180 градусів. Щоб побачити цю неземну красу, варто проїхати на оглядовий майданчик села Хрещатик. Звідти відкривається, без перебільшення, одна з найгарніших панорам України – вид міста з меандром ріки.

Історичні факти.
Цікаво, що цьому невеличкому містечку вдалося аж двічі побувати в ролі столиці – Західно-Української Народної республіки і Польщі. А саме воно не просто давнє, а дійсно стародавнє, бо на його території були знайдені сліди поселення періоду Трипільської культури. Перші ж документальні свідчення про місто з’явилися в 1340 році, коли воно вважалося вотчиною польського короля.
До приходу сюди радянської влади Заліщики були центром виноробства. Окрім того, серед польської знаті місто було популярне як курорт, завдяки м’якому, майже середземноморському клімату. 
В наші дні Заліщики приваблюють до себе безліч туристів, адже тут можна знайти чудове місце для кемпінгу з друзями і пікніків з чудовими краєвидами. Візуальна насолода вам буде просто забезпечена, адже такого поєднання урбаністики і природи ви не знайдете ніде. Тут можна не тільки купатися, загоряти, милуватися природою і насолоджуватися місцевою кухнею, але й досліджувати пам’ятки цього унікального містечка.

Що тут можна побачити?
Цікавих для туриста місць в Заліщиках насправді не так і багато. Проте навіть та невелика кількість, якій вдалося зберегтися від минулої величі міста, безумовно, варта того, щоб їх відвідати. На що в першу чергу треба звернути увагу?
  •  Палац Бруницьких 1831 року – був збудований бароном на місці мисливського замку Понятовських. За часів радянської влади будівля використовувалася як лікарня, що призвело до численних руйнацій внутрішньої частини.
  •  Заліщицький парк 19 століття – закладений в центрі міста, територія якого займає 5 гектарів. Парк вважається одним із найбагатших за кількістю різновидів рослин у Тернопільській області. Завдяки унікальному клімату місцевості тут чудово себе почувають дерево гінкго,  залізне дерево, стародавні дуби.
  •  Костел Святого Станіслава 1763 року – його засновником став Станіслав Понятовський. Спочатку будівля була зведена з дерева, а на початку 19 століття там побудували кам’яний храм. Особливістю інтер’єра стали фрески із зображенням сюжетів з життя святого. 
  •  Краєзнавчий музей – збудований у 1929 році за задумом вчителя семінарії І. Шварца. За час роботи музею там було зібрано понад 16 тисяч експонатів. До речі, його відвідування абсолютно безкоштовне для всіх - гості за бажанням можуть внести добровільну пожертву.
Тож все побачити за один день навряд чи вдасться. А якщо і вдасться, то зануритися в Заліщики і відчути від них кайф – точно ні.
А ще в Заліщиках можна відшукати однорога. Щоправда, як і належить казковій істоті, лише на гербі, де він височіть над ратушею. Символізує він мужність та відвагу.
Що саме стало підгрунтям для його появи на геральдичному знакові міста, достеменно невідомо, але, можливо, творці герба згадали, як 1594 року коронний гетьман Станіслав Жолкевський збирав у Заліщиках військо для відсічі татарам, які перед тим, завдяки помилкам польського коронного командування, наробили на прикарпатських землях чимало лиха.
Що стосується ратуші, то її поява на гербі не випадкова – вона символізує отримання містом Магдебургського права. Ще 50 років тому ця стародавня і досить незвична за архітектурою будівля ще стояла посеред старої частини міста. Але була зруйнована наприкінці 1968-го.
Доїхати до Заліщиків можна міжнародною автотрасою, яка з’єднує Україну з  Румунією. У самому місті є залізничне сполучення – сюди прибувають поїзди із Києва, Львова, Ужгорода, Рахова, Харкова. 

середа, 27 травня 2020 р.

Малюємо разом!!!

Напередодні завершення навчального року та Дня Києва, ми хочемо запропонувати нашій малечі створити власноруч прекрасні малюнки. А як їх зробити, показано у відео. Творіть та милуйтесь красою!!!


вівторок, 26 травня 2020 р.

Варто прочитати

Ірина Жураковська "По той бік війни"
Чому така назва роману
? Тому що читач бачить війну очима людей двох ворогуючих країн. І не просто ворогуючих, а які смертельно ненавидять один одного. Автор ставить складні і незручні питання, які актуальні і сьогодні.Це зовсім новий погляд на дуже стару війну, на її абсурдність взагалі та силі пропаганди. Авторка пропонує подивитись на події під незвичним кутом. А чому під незвичним? Тому що героям потрібно вирішити - що важливіше: любов до Батьківщини чи любов до ближнього?
Головні герої —німець Бастіан фон Деттен й француженка Констанс Шартье. Обоє з дуже заможних сімей. Вони зустрічаються, закохуються, одружуються і починається війна. Яка розкидує їх по різні боки фронту,  втрачають звязок і для кожного починається своя війна з надлюдськими випробуваннями. Кожен втрачає все і шукає своє місце в нових реаліях життя. Звичного світу для них більш не існує, вони стають іншими. Війна вмить зробила їх дорослими та передчасно постарілими.
Одразу після одруження Бастіан повертається до Німеччини, щоб його не звинуватили в дезертивстві. Він не може зрозуміти навіщо ця війна і за що гинуть люди. А Констанс стає сестрою милосердя, будучи вже вагітною. Не людські поневіряння випадають на їхні долі. Особливо у Констанс, яка виросла в сім’ї де її пестили та оберігали від тягарів життя.
Герої наполегливо шукають один одного та  намагаються вижити і допомогти оточуючим, при цьому зберігаючи кохання. Часто вони опиняються дуже близько, але навіть не здогадуються про це .
Чи зустрінуться вони знову? Чи так і проживуть життя по різні боки? відповіді на ці запитання можна отримати прочитавши роман. Він написаний приємною і легкою мовою.
Ця книга нам українцям зараз дуже потрібна. А особливо тим кого торкнулася війна. Хто заморозив себе, свої відчуття щоб нерозірвалось серце від болю. Вона заспокоює і лікує душу.
Твердохліб Валентина

Сила Києва!!!

Вже традиційно, в останній тиждень травня, в нашому славному місті проходять різноманітні святкування приурочені до Дня міста Києва. Протягом багатьох років, починаючи із 1987 року, місто ще більше оживає, повсюди проходять різноманітні заходи, дні відкритих дверей, змагання, виставки та багато іншого. Бібліотеки ніколи не залишались осторонь цих святкувань, але цьогорічний День Києва особливий, адже він проходить у незвичному довкола нас середовищі, в період карантину, коли всі країни світу виборюють право багатьох людей на здорове життя. І так як покращення в цьому вже є, то ми вирішили помандрувати славним містом над Дніпром і в цьому нам  дуже допоміг наш юний читайлик, напрямок руху та темпу задавав Дімася. В цьому відео, на власні очі, ви побачите прекрасні місця куди можна піти погуляти відвідавши наше славне багатовікове місто - Київ!!!


неділя, 24 травня 2020 р.

МІСТО 65-ТИ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

Книга представлена на полицях нашої бібліотеки. 

"Чернівці – це місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю.
Місто, де собак називали іменами олімпійських богів і де кури вигрібали з-під землі вірші Гейдерліна.
Чернівці – це місто у на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою, було негласною столицею Європи, де співали найкращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав'ярень, а кучери фіакрів сперечалися про Карла Крауса.
Це корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом".
Це напевно найповніша версія вислову про столицю Буковини, яку приписують австрійському публіцисту Георгу Гайнцену.
Недарма частину цього опису помістили (німецькою та українською мовами) на пам'ятній дошці біля входу в Літературне кафе на Центральній площі цього чудового міста.

Літературне кафе на Центральній площі Чернівців. 

Чернівці були і залишаються багатонаціональними. І це той випадок, коли мультикультурність пішла місту на користь.
Тут зіграло свою роль і географічне положення – ці землі у різні часи були під владою різних держав. Свій слід тут залишили навіть турки.
Станом на 1910 рік із 90 тисяч загального населення, 33% становили євреї, 17% – німці, 17% – українці, 16% – румуни та 14% – поляки. Решту складали вірмени, мадяри, словаки, росіяни.
Сьогодні у Чернівцях мешкають представники 65 національностей. Українців тепер близько 80%.

Міська ратуша Чернівців. 

Чернівці називають то "маленьким Віднем", то "маленьким Парижем", то "українською Прагою", проте, хай би як банально те не звучало, Чернівці – це Чернівці. Місто самобутнє.
А такі порівняння, хоч із добрих намірів, виникають скоріше на ґрунті неспромоги виробити свою подачу.
Заснували місто ще у 12 ст., проте перша згадка датується 1408-мим роком, відтак у 2008-мому місто святкувало своє 600-річчя. До цієї дати увесь центр відремонтували і реставрували.

Пішохідна вулиця Ольги Кобилянської. 

Чудові архітектурні ансамблі, сотні пам’яток, бруківка, літні тераси кав’ярень, загадкові дворики, вінтажні тролейбуси "Skoda", написи на стінах, вуличні музиканти, крамнички сувенірів, назви вулиць (Бетховена, Міцкевича, Шіллера, Заньковецької та ін.), простори та історії роблять атмосферу міста неповторною.

Тролейбуси Skoda на одній з вулиць міста. 

До слова, це все сприймається не як декорації, а дуже природньо.
В Чернівецькому університеті, пам’ятці ЮНЕСКО, навчаються студенти, у тролейбусах їздять пенсіонери, на балконах вишуканих фасадів поливають квіти мешканці квартир, у церквах проходять служби.
Саме цією природністю на такому багатому фоні Чернівці і завойовують.

"Український Хогвардс", прозвали його студенти. 

Без сумніву, ви прогуляєтесь пішохідною вулицею Кобилянської, Головною вулицею, побуваєте на Центральній площі біля міської ратуші, біля криниці та гігантського велосипеда на площі Турецькій, оглянете площу Філармонії.
Можливо знайдете час зайти у Художній музей.
Вся краса переважно акумулюється в центрі та навколо нього. Тільки пам’яток архітектури тут понад шість сотень.
Аце невеличкий суб’єктивний список того, що обов’язково треба побачити у Чернівцях.
Звичайно, першим у ньому буде Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації.
У 2011-тому його включили до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Коридор Університету. 

Вишуканий архітектурний ансамбль в дусі еклектики виконав чеський архітектор Йосеф Главка. Будівництво розпочали 1864-го року і завершили через 18 років. Це обійшлося у космічні на той час 1,8 млн гульденів.
Композиція складається з трьох корпусів і парку навколо. В цьому університеті, до слова, знімали чималу частину українського містичного трилеру "Тіні незабутих предків" (2013 року, режисер Любомир Левицький).
Всередині збереглися розкішні автентичні інтер’єри. Таке враження, що навіть лави та парти для студентів, залишились ще від часів побудови.
У головному корпусі вам, зокрема, покажуть три помпезні зали. Синодальна зала, оздоблена мармуром, обставлена колонами, з мозаїкою на підлозі та візерунками на стелі. Нажаль, вона постраждала від пожежі у 1944 і теперішній її вигляд відтворений реставраторами.

Синоїдальна, мармурова, зала. 

А от сусідня Червона зала залишилась у первісному вигляді. Стіни її оздоблені шовком, дерев’яна стеля оздоблена орнаментами, підлога із червоного бука.
На стіні висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією, що вимагала п’яти шарів срібла.

Червона зала Університету. 

Не менш вишуканою є і Синя зала, а дах резиденції вкритий орнаментованою черепицею. Над головним корпусом височіє годинникова вежа. А семінарський корпус підковою оточує Трьохсвятительську церкву, розпис у якій робив маляр-професор австрієць Карл Йобст.

Трьохсвятительська церква. 

На площі Святого Хреста можна побачити ще одну знамениту архітектурну пам’ятку Чернівців – будинок-корабель.
Розповідають, ніби його спорудив заможний торговець, який мав брата-моряка. І коли той вийшов у відставку і повернувся до рідного міста, брат-торговець спорудив йому цей будинок, аби його вигляд розвіював тугу за стихією.
Звужений фасад ніби розтинає вулиці, широкий балкон на другому поверсі нагадує палубу, а невеличка вежа – щоглу.

Будинок-корабель. 

На цій же площі розташований Костел Воздвиження Святого Хреста, який почали будувати ще у 1787-мому році, а завершили аж у 1814-тому.
На його стіні зберігся старовинний сонячний годинник, який досі показує віденський час.
Костел Воздвиження Святого Хреста. 

Ще однією гарною спорудою є Вірменська церква Святих апостолів Петра та Павла (1875 року). Проект будівництва розробив той самий Йосеф Главка. Кажуть, ніби й збудована вона з тієї цегли, яка залишилась після спорудження Університету.
Після Другої Світової радянська влада закрила церкву і її використовували як склад. В той час з’явилась химерна легенда, ніби в церкві повісився священик і саме тому службу там уже не проводять.
У храмі є орган і завдяки прекрасній акустиці тут часто проводять концерти камерної музики. І як мінімум варто полюбуватись інтер'єром та побачити орган.


Також варто піти на Театральну площу, яку вінчає Чернівецький театр ім. Ольги Кобилянської (1905-го року побудови).
Це творіння знаменитої віденської фірми "Фельнера і Гельмера", що звела 43 театри по всій Європі, зокрема і Віденський та Одеський оперний.

Театр ім. О. Кобилянської. 

Фасад прикрашають чимало скульптур, а навпроти – пам’ятник класику української літератури Ользі Кобилянській.
На самій же площі у 2000-ному році заклали місцеву алею зірок. Тут "запалені" світила Назарія Яремчука, Софії Ротару, Володимира Івасюка, Іво Бобула, Степана Галябарди, Миколи Мозгового. Всього 44 зірки. До речі, Чернівці ще називають і пісенною столицею України.

Архітектурний ансамбль театральної площі. 

Варто побачити і Миколаївський кафедральний собор (1939). Його ще називають "П'яна церква". Таку назву храм отримав завдяки незвичній формі кутових бань: вони дещо закручені.
Церква виконана в румунському стилі неоромінеск. Її прообразом став Успенський архієрейський собор у румунському місті Куртя-де-Арджеш, який румуни вважають найкрасивішим храмом країни. Неподалік – дерев’яна Миколаївська церква побудови ще аж 1607-го року.

Миколаївський собор. 

Подивитись треба і на неоготичний Костел Пречистого Серця Ісуса (1894). Правда оцінити його можна тільки зовні. З 1963 року тут розташовувався обласний архів. Будівлю всередині адаптували під нього, розбили на поверхи.
З березня 2010 року храм повернули релігійній громаді, яка взялась за його реконструкцію.
Поруч з костелом парк, у якому не так давно поставили пам’ятник імператорові Францу Йосифу, за правління якого Чернівці, та й чи не увесь західний регіон України сягнув чималого розквіту.

Костел Пречистого Серця Ісуса. 

Можливо вам буде цікавий будинок де колись мешкав епатажний, як зараз би сказали, поет Поль Целан. І той будинок, який "помилково" відреставрували і ознаменували меморіальною табличкою з цієї нагоди.


Або ж  "пам’ятник" Шиллеру, точніше лиш постамент, який залишився від нього, так як сам бюст письменника безслідно зник внаслідок історичних перипетій.


І ще! Варто зайти у "пиріжкову" крамницю на Центральній площі. Жартують, а може то зовсім і не жарт, що коли не спробував тих пиріжків, то вважай у Чернівцях не був. 

четвер, 21 травня 2020 р.

Варто прочитати


Мартін Поллак, «До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини».

Прочитавши книгу, уявно можна помандрувати містами, містечками та селами  Австро-Угорської імперії. Хоча автору, на той час, було заборонено в'їзд до Радянського союзу та Польщі він прекрасно використав літературні джерела, газети та фотографії цієї епохи, тим самим, оживляючи краєвиди західної Галичини на межі століть. 
Автор вважає, що австрійська культура надзвичайно збагатилась культурою Галичини, він захоплюється літературною родючістю
краю. 
Мартін Поллак розповідає про культурний простір цих теренів, про те, як в деяких кав'ярнях викладали до 160-ти щоденних газет для прочитання відвідувачами. Як журналіст за фахом, письменник намагається вгадати мрії, погляди, сподівання та подальшу долю людей того періоду.
Книга буде дуже цікава тим хто кохає історію нашого рідного краю. І навчить не дивитись на минуле крізь рожеві окуляри.



середа, 20 травня 2020 р.

Перлина біля моря


Місто Одеса розташоване на території Північно-Західного Причорномор’я. Люди тут селилися ще з часів палеоліту і неоліту. Дві тисячі років тому тут жили скіфи, кіммерійці і сармати, а також предки давніх слов’ян. Сьогодні ж Одеса – це місто зі своєю власною історією, своїми пам’ятками та цікавими та унікальними місцями, величезною кількістю туристів зі всього світу, тому прямуючи до Одеси, ніколи не забувайте забронювати заздалегідь готель, а краще всього це робити з сервісом Одеса готель.
Всі жителі міста знають Преображенську вулицю, однак, мало кому відомо, що вона була перейменована цілих сім разів. Були часи, коли вона називалася Серединної і вулицею Троцького. На певному етапі вона іменувалася в честь короля Міхая і Радянської армії, однак, все повернулося на круги своя, і вулиця отримала первинну назву.
Всім відомо про існування двигунів внутрішнього згоряння, які встановлюються на автомобілях. Факти свідчать про те, що перша подібна машина з’явилася саме в Одесі, на дворі йшов 1891 рік. Примітно, що перші штрафні санкції за перевищення швидкості також були виписані у цьому місті
Неймовірно, але Єврейська вулиця прославилася завдяки появі специфічного одеського говору, адже саме їй приписують цю заслугу. Суржик з’явився завдяки багатонаціональності міста і міцно прижився на основі слов’янсько-єврейського колориту.
Однією з визначних пам’яток міста є потьомкінські сходи, яка отримала свою назву завдяки Ейзенштейном. Він зняв стрічку «Броненосець Потьомкін» і включив туди знамениті сходи, завдяки чому і з’явилася назва. Сходи визнана однією з найкрасивіших у Європі, а її довжина становить трохи менше ста п’ятдесяти метрів. Нагору ведуть сходи в кількості 192. Потрібно зазначити, що підстава сходів практично в два рази ширше, ніж верхня частина.
Існує величезна кількість версій щодо походження назви самого міста. Один з найбільш оригінальних варіантів свідчить, що слово Одеса походить від французького виразу «достатньо води», а це вельми іронічно з тим урахуванням, що живлющої вологи місту постійно не вистачало.
Є версії і більш правдоподібні, оскільки існує думка, що в четвертому столітті до н.е. була утворена колонія, яку назвали «Одесос». І тільки в кінці вісімнадцятого століття за наказом імператриці Катерини другої місто було перейменовано в Одесу. Називаючи місто, Катерина керувалася тим, що назва повинна залишитися еллінським, однак, в жіночому роді.
Коли війська російської армії взяли Париж був заснований Священний Союз монархів. Він передбачав проведення зустрічей європейських керівників. Від Франції у форумі брав участь голова уряду герцог Дюк Рішельє, підтриманий російським царем. Примітно, що до свого призначення Дюк був градоначальником Одеси.
На початку дев’ятнадцятого століття примітний ринок Одеси «Привоз» був лише частиною «Старого» ринку. Свою назву він отримав від того, що торгівля здійснювалась з транспортних засобів різного типу.
Забавно, але в ті часи жителі Одеси називали питні джерела фонтанами. Згодом райони міста отримали відповідні назви. У результаті з’явилися великий, малий і середній фонтани.
У 19 столітті жінки, приходячи на ринок, пробували воду, і якщо її якість розчаровувало покупців, вони застосовували ємне вираз «не фонтан!». У результаті слово міцно прижилося в російській мові, даючи зрозуміти про не кращі характеристики чого-небудь.
Необхідно пам’ятати і про трагічну сторінку історії Одеси. Починалося все досить невинно і знатний поміщик Теутул проживає в садибі, яка перебувала на пагорбі, вирішив розпалити багаття. Моряки, бороздившие водні простори, побачивши світло вогню, прийняли його за навігаційний орієнтир з-за чого і зазнали аварії.
Неприємний інцидент потряс до глибини душі широку громадськість, і було вирішено звести маяк, названий згодом Воронцовським.



Книга знаходиться в фонді нашої бібліотеки.