Мамина хустка - оберіг родини

Хустка - один із символів нашого жіноцтва, символ любові, вірності, прощання та надзвичайної сили оберіг. Це невід'ємна частина нашого минулого. На превеликий жаль, в теперішній час, побачити жінку в якої голова покрита хустиною велика рідкість. Та на душі стає веселіше коли ми знайомимось із людьми котрі, все своє свідоме життя, колекціонують невід'ємний атрибут наших предків - хустину. Величезну колекцію хусток, понад триста, назбирала Людмила Грабовенко, журналіст, член наглядової ради міністерства України, голова національної ради жінок України, Посол миру... 

В колекції, пані Людмили, крім хусток, є ще й рушники з різних регіонів. Наших читачів вразили розповіді, адже кожна хустка має свою історію. І це ще не все: була серед хустин - ХУСТКА БАЖАНЬ, якій 300 років!

На "капуснику"  звучала  новела Ольги Ходацької  "Мамина хустка", звісно ж, у виконанні автора.  Мабуть кожен із присутніх, слухаючи, згадував своїх близьких та найрідніших. 

Звучали і пісні "Хустку мені вишила матуся" (сл. Зоя Ружин), "Прошу відправте мене до бабці на всеньке літо" (сл. Оксана Кузів, муз. Людмила Ященко), та багато інших, у виконанні берегині української пісні Людмили Ященко. 

Завжди приємно, коли після заходу виникає багато запитань, люди не хочуть розходитись, можливо ще не все сфотографували, не зі всіма поспілкувались...

"Педагогіка Партнерства"

  

  

Як заохотити дитину до навчання? Як знайти спільну мову із дитиною та викладачем? Як забезпечити якісне навчання? Яким повинен бути викладач? Хто з ким має бути партнерами в школі і як? - ці та багато інших запитань ми, батьки, задаємо собі дуже часто, та не завжди знаємо на них відповідь. На ці питання відповідала Шастова Ірина Вікторівна, кандидат педагогічних наук, автор серії посібників "Phonics" та "Prepare! Companion for Ukrаine" провівши семінари на тему "Педагогіка Партнерства" та "Як ми навчаємось?".

Любов торкається душі

Велика сила і краса, яка може врятувати світ та наповнити його духовністю, називається одним словом - ЛЮБОВ. Про неї сказано й написано чимало, але, ЛЮБОВІ, багато не буває. Тому в цей святковий та містичний день всіх закоханих, День святого Валентина, наша домівка духовності зустрічає читачів виставками, куточками, викладками, які радують фотографіями квітів, із колекції Наталки Капустянської, різноманітними поробками, іграшками, ну і, звичайно ж, книгами.

З героями книжок Оксани Кротюк

Про найкращу землю сьогодні у нашій бібліотеці розповідала українська дитяча письменниця, літературний редактор журналу «Малятко» Оксана Кротюк. А слухачами були учні 2-го класу Спеціалізованої школи №115 ім. І. Огієнка, які не лише слухали розповіді письменниці, а й читали, бавились і грались у пальчикові ігри. Діти на зустріч також прийшли підготовлені: з вивченими віршиками та малюнками до казочок та віршиків Оксани Кротюк, твори якої, до речі, рекомендовані Міністерством освіти і науки України до вивчення у початковій школі. Тож і самій авторці цікаво було дізнатися, які твори вибрали діти і для малюнків, і для заучування. І на запитання, які книжки найбільше читають: всі одноголосно вигукнути: «про пригоди». У творчому доробку письменниці про пригоди тварин можна читати і перечитувати – наскільки цікаво, і справді з пригодами написані історії у «Веселі єноти», «В зоопарку», «Неслухняне левеня», «Чап-чалапу, гусоньки!». А книжечка «Чорне море й синій кит» буде пізнавальною не лише для дошкільного віку – у ній ви точно дізнаєтесь чому Чорне море?!.

                                 

                                 

                                 

                                 

«Придумувати книжкових героїв цікаво, – зізнається Оксана Кротюк. Я люблю, коли герої книжок такі, начебто вони й не вигадані».

Письменниця познайомила діток іще з однією надто цікавою книжечкою «Прилетіла пташечка», у якій можна прочитати й про весняні народні свята та навчитися іншим мистецьким речам, скажімо, розмалювати, зробити аплікацію, навчитися іграм-веснянкам та заспівати разом колискові. Така собі книжка у книжці…
Сьогодні другокласники познайомились із творчістю української письменниці Оксани Кротюк – лауреата Літературної премії ім. Наталі Забіли (2006) та Лауреата літературного конкурсу «Рукомесло» (2009) не заучуванням із хрестоматії, а у цікавому спілкуванні з автором багатьох дитячих книжок.

“Портрети Самостійної України” Романа Коваля. І не лише...

Сьогодні читачі та гості бібліотеки “Солом’янська” радо зустрічали президента Історичного клубу “Холодний Яр”, редактора газети “Незборима Нація”, письменника, краєзнавця Романа Коваля. Забуті, так звані “білі” сторінки історії українського народу стають відомими завдяки Роману Ковалю, і вже стали чималою бібліотекою. Тож, пан Роман сьогодні представив значну частину видань (а їх понад 60!), над якими працював з 90-х років, полишивши свою медичну кар’єру. За словами Романа Коваля, на початку 1990-х років поставив собі за мету – створити галерею образів, з яких кожний захоче брати приклад. Значну роль у цьому й відіграло те, що його діди були репресовані. Дідусь Федот загинув під час Голодомору, Сільвестр був репресований за українську мову, сидів у Лукянівці, а потім був висланий в Архангельську область. Тому ще дитиною намріяв помститися за них...

Усе почалося, – як зазначив письменник, – з прочитання книжки Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”. Саме тоді почав писати книжку “Портрети Самостійної України”, і на конференції українських націоналістів, після мого виступу підійшла дочка Юрія Липи – Марта Липа, і сказала: “пане Романе, я з усім погоджуюся, що ви пишете, але від вашої правди опускаються руки”. І я зрозумів, що потрібна правда, яка мобілізує...

Роман Коваль розповів присутнім про історію написання книги “Отаман Зелений”, у якій йдеться про знаменитого ватажка Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила) та повстансько-партизанську боротьбу на початку 1920-х років на Київщині. Цікавою є історія появи фотографії Отамана Зеленого. Правнучка Отамана розповіла, що в одного родича є фотографія Зеленого, і родич справді підтвердив про існування такої фотографії, але при цьому вигукнув: “То є велика тайна!”. Це був 2001 рік...

І тут забриніла кобза в руках кобзаря, заслуженого артистка України Тараса Силенка та полинула“Пісня про отамана Зеленого”.

- Богуслав понад Россю і Корсунь в боях стугонять.

Біла Церква гримить...

І знову в руках Романа Коваля книжка і чергова розповідь про її написання, кропітка робота в архівах. Розповіді про газету “Незборима нація” та про Історичний клуб “Холодний Яр”, який два десятки років вертає із забуття героїв України. Для Романа Коваля – це велика радість і втіха. Ніби сам Всевишній йому вказав: це маєш зробити ти...

У пам'яті народній спливає голос правди

Що таке Голокост? В які роки він почався? Для чого це було зроблено? З якою метою?Чому саме 27 січня вшановують пам'ять жертв Голокосту? Мабуть, тільки на половину запитань в нас є відповідь, це ті дати про які вказано на сторінках наших підручників по історії. Та не всі відповіді ми можемо отримати і не всі вчинки можемо зрозуміти. Сьогодні до нас на зустріч із підлітками завітала представник Українського центру вивчення історії Голокосту Тетяна Уфімцева. Розповідала, розпитувала, давала відповідь на ту шалену кількість запитань які отримала під час спілкування. Та мабуть, це більше був діалог - екскурс в історію, адже всі учасники диспуту дізнались і про закони - заборони 1933(саме це викликало шквал емоцій), і про подальші дії, і отримали багато відповідей на свої запитання.

 

 

В Україні наша доля й воля

Цього року збіглися дві визначні дати для держави: 100 років 4 Універсалу і День Соборності України, який відзначається в Україні згідно Указу Президента ( N42/99 від 21 січня 1999). І в ці знані дні, які є історичним надбанням нації, наші краєзнавці відвідали у Київському Будинку вчених "Музей історичного центру міста Києва", де відкрито виставку “Українська революція 1917-1921рр. Київський вимір». В цей час Україна вперше за чверть тисячоліття колоніального існування в тяжкій боротьбі здобула державність. Російська революція була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху в Україні. І в історичному центрі Києва стрімко відбувалися всі ключові події, розміщувались вищі органи влади УНР. Проголошення Української Центральної Ради відбулось на вулиці Володимирській,42, засідання відбулись у будинку Педагогічного музею (тепер Будинок вчителя), а пленарні сесії- у Троїцькому Народному домі( театрі Миколи Садовського). Екскурсовод Наумова Надія Григорівна пов'язала історичні факти про страшне героїчне минуле нашого міста з літературними творами (М. Булгакова «Белая гвардия», В. Винниченко «Відродження нації», В.Г. Короленко “Падение царской власти“ та ін.). В автобіографічній повісті юного бельгійського солдата Марселя Т'єррі “Проїздом у Києві“ розповідається про це жахіття , коли Київ був захоплений. На виставці ми побачили унікальні документи і нагороди, друковані видання, поштові марки, державні банкноти УНР, речі цієї епохи з фондів Музею історичного центру міста Києва, Фундації ім. Олега Ольжича, Музею Української революції, приватних колекцій В. Давиденка, В. Киркевича, Л. Тоцького.

  

  

Зимові візерунки

Новорічні свята вже позаду але природа тішить нас своєю погодою. Стоять сильні морози, позамерзали ставки, на деревах пухнастою ковдрою лежить сніг, а мороз майстерно розмалював дивовижними візерунками вікна. Це не просто візерунки, а ціла казкова історія. А в нашій бібліотеці, неймовірними барвави та кольорами, тішить око читачів виставка дитячих робіт гуртка петриківського розпису, під керівництвом Калашнікової Регіни Сергіївни. Ще більше заворожує фантазія та вік дітей.