Зло та насильство ніколи не запанують у наших серцях!

Ще не так давно слово  "війна" було для багатьох українців чимось далеким і незрозумілим, почути зі сповідей батьків, дідів і прадідів. Та ось і в наше мирне життя буревієм увірвалась війна на сході України. Події, що відбуваються останнім часом у світі, і в нашій країні зокрема, потребують мобілізації і єдності людських зусиль, щоб протидіяти злу, насильству та нетерпимості. Агресивність, конфронтація, відчуженість мають поступитися місцем толерантному ставленню людей один до одного, взаєморозумінню й довірі. Це сприятиме вирішенню найактуальнішого завдання сучасності, від якого залежить подальший поступ людства, - переходу від протистояння і насилля до миру, національної, релігійної та міжнародної стабільності.

Саме тому Міжнародний день толерантності, проголошений 16 листопада 1995 року ЮНЕСКО, в умовах сучасних реалій набуває винятково особливого значення.

Вихованню терпимості, милосердного ставлення до людей був присвячений урок толерантності "Зло та насильство ніколи не запанують у наших серцях!", який відбувся у бібліотеці. З першачками 115 школи зустрічався особливий гість: учасник АТО, доброволець батальйону  "Айдар" - Володимир Васильович Примаченко.

Він  один із перших, хто  пішов захищати територіальну цілісність нашої країни та на власні очі побачив усі жахіття страшної війни. Але попри все, не втратив людської гідності, взаємоповаги, милосердя  і співчуття. Володимир Васильович  зразу заволодів увагою школярів. Наш гість вів бесіду про мужність і відданість наших воїнів, про взаємовиручку і побратимство, про волонтерську допомогу. В  свою чергу бібліотекарі розповіли маленьким слухачам про бойовий прапор, який бібліотека отримала із зони АТО,  і який по праву уже став частиною історії нашого закладу. Дітям було вкрай важливо й необхідно доторкнутися до нього та відчути його енергетику.

Першокласники подарували бійцям батальйону свої малюнки та побажали воїнам повернутися додому живими! Наприкінці зустрічі діти разом із нашим гостем заспівали гімн України. Це було дуже зворушливо, і по-дитячому, і по-дорослому водночас.