четвер, 25 червня 2020 р.

Конституція - паспорт держави

                                                     
Як в кожної людини є паспорт(документ що засвідчує особу), так і в нашої держави є свій паспорт - КОНСТИТУЦІЯ! Україна - перша країна в якій була написана Конституція, яка отримала назву - Конституція Пилипа Орлика. Цікава вона тим, що вже тоді чітко передбачала чітке розділення влади, і головне, була написана староукраїнською мовою, яка була, є і буде візитівкою нашої держави. 
На теперішній час Конституція України - основний закон нашої держави, який був ухвалений 28 червня 1996 року. 
В переддень святкування державного свята Дня Конституції України, в нашій бібліотеці проходить виставка "Конституція - паспорт держави". 


Використана література:
  • Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710  рік.-К.: Веселка, 1994;
  • Конституція української гетьманської держави. - Львів-Київ: Видавництво "Право", 1996;
  • Конституція незалежної України.-К.: Право, 1997;
  • Кравченко В. Конституційне право України.-К.: Атіка, 2004;
  • Литвин М. Проект "Україна". Галичина в Українській революції 1917-1921 рр. - Харків: Фоліо, 2015;
  • Іванов В. Історія держави і права України. - К.: Атіка, 2003;
  • Теорія держави і права.-К.: Юрінком Інтер, 2002

неділю, 21 червня 2020 р.

Древнє і вічно молоде місто над Ужем...

Книга представлена на полицях нашої бібліотеки. 

Місто Ужгород – обласний центр Закарпатської області – є майже найзахіднішою точкою України. Практично в межі міста проходить державний кордон зі Словаччиною, а до Києва – цілих 811 км. Періодом заснування Ужгорода вважають IX століття. За даними статистики в столиці Закарпаття на даний час проживає понад 112 тисяч осіб. Сьогодні Ужгород – це найменший обласний центр України.
Місто Ужгород, як і багато міст Європи, наприклад, столиці Чехії, Італії та іспанська Барселона, було засноване на сімох пагорбах.
Місто Ужгород – столиця сонячного Закарпаття
Мало кому відомо, що до 1936 року Ужгород міг похвалитись ще однією водоймою. Це була притока річки Уж, що носила назву Малий Уж. У той час центр міста знаходився на своєрідному острові, адже, майже повністю омивався водою. Якщо вас цікавлять цікаві місця Ужгорода, то, маєте знати, що Малий Уж буквально “заховали” під землю. Таке рішення місцева влада прийняла для того, аби звільнити територію для подальшої забудови міста.
Де проходив Малий Уж – мапа міста Ужгород

Так виглядала річка Малий Уж до 1936 року.
Річку Малий Уж заховали під землю.
Пам`ятник Малому Ужу стоїть на місці, де колись протікала річка
Місцева родзинка – Липова Алея – є найдовшою не лише на території України, а й на території усієї Європи. Її довжина складає 2200 метрів. Вона простягнулась на правому березі Ужа, на найулюбленішій усіма городянами набережній Незалежності. Цікаво, що вона була весільним подарунком. Цілісіньку липову алею подарував своїй нареченій Іштван Лаудон.
Обласний центр Закарпаття справедливо називають солодким містом. Шукаючи, що цікавого в Ужгороді, люди часто дивуються тому, що місто може похвалитись власним тортом, при чому дуже смачним. Він так і зветься – торт Ужгород.
Ужгород, як і вся Закарпатська область, славиться пам’ятками різних історичних епох. Саме тому можна годинами прогулюватись місцевими вулицями із екскурсоводом і ви, точно, не почнете нудьгувати. Але далеко не всі знають, що однією з найнезвичніших місцевих родзинок є мініатюрні скульптури. Кожний такий міні-пам’ятник присвячений важливим подіям та відомим особистостям. Отже, якщо перед вами постало питання, що цікаве подивитися в Ужгороді, то сумнівів бути не може – це унікальні маленькі пам’ятники, які розкидані по всьому місту. Гуляючи по місту в їх пошуку, ви зможете заодно розглянути і інші визначні пам’ятки Ужгорода. 
В самому центрі міста – на пішохідному мості – туристів дивує маленька статуя Свободи, що вважається найменшим маяком в Україні. До речі, цей маяк є не просто прикрасою, він – діючий. Встановили цю маленьку статую в 2011 році. На свята фігурки часто одягають у різноманітні карнавальні костюми. Місцеві жителі часто жартують, що вона є головною модницею Ужгорода.
Ужгородська міні-статуя Свободи

Ужгород – надзвичайно зелене місто. Воно нагадує суцільний сад! Головним його символом є сакури. Аби побачити їх цвітіння до міста з’їжджаються тисячі туристів із усього світу. В місті навіть організовують спеціальний фестиваль в період цвітіння сакури. Окрім, цвітучої сакури в місті є також плодоносна сакура. Кажуть, що вона в Ужгороді з’явилась зовсім випадково.
А ось Іудине дерево, яке полюбляють демонструвати туристам в Ужгороді. Зауважте, що воно жодного стосунку до відомого усім Іуди не має. 
Потрібно відзначити, що навесні в Ужгороді, крім вже відомих усім сакур, цвіте ще дуже багато і інших незаслужено обійдених увагою екзотичних дерев, кущів і ліан. Ось фото деяких з них.

                                         
Щодо фестивалів і різноманітних гулянь, то тут Ужгород – один із перших в Україні. Які тільки фестивалі і свята тут не організовують. Це і Парад Наречених і Парад Миколайчиків, Ужгородська Регата та різноманітні фестивалі – вина, млинців, нічні та велозабіги.
Парад Наречених
Парад Миколайчиків
Вивчаючи цікаві факти про Ужгород, неможливо не поцікавитись, звідки на гербі міста з’явився виноград.
Герб Ужгорода
Є кілька легенд, що це пояснюють. Однією із найпопулярніших є версія про те, що Зевс розлютився на бога вина і заслав його під Карпати, а той прихопив із собою виноградну лозу, яку дбайливо висадив і навіть навчив місцевих жителів виготовляти вино. Бог веселощів повідав, що істина у вині, після чого, ужгородці твердо вирішили не жити ні дня без істини. Тому, добре вино дуже популярно як в Ужгороді, так і в усьому Закарпатті. Тож, не покиньте міста не продегустувавши його. 
Романтичності Ужгороду додає легенда про місцевих Ромео і Джульєтту. Історія повертає нас до далекого 1892 року, коли в місті перебували солдати і офіцери тутешнього гарнізону. Серед них був і Гейза Шеффер, виходець з села Баранинці. Одного разу хлопець дізнався, що батька його коханої Агнеси Деметер переводять служити в прикордонне місто Шопронь і вони будуть розлучені. 3 листопада Гейза прийшов до своєї дівчини і молоді люди усамітнилися в будинку Гейзи. Після цього закоханих живими більше не бачили. Коли Гейзу і Агнес знайшли, вони лежали на ліжку, підпираючи плечима стіну. Їх серця були прострелені, а поруч лежав револьвер. Все місто проводжало закоханих в останню путь. Батьки вирішили більше не розлучати пару і після смерті вони залишилися разом – в одній могилі на Кальварії.
Місце, де нині розміщується відомий Закарпатський музей архітектури і побуту, колись називалось Відьмина яма і, як кажуть місцеві легенди, зовсім не випадково. За легендами, саме в цьому місці колись спалювали усіх дівчат та жінок, яких підозрювали у відьмарстві. Сьогодні в цьому місці розташовується Закарпатський музей архітектури і побуту. Ужгородський музей під відкритим небом – скансенс – містить зібрані з усього Закарпаття унікальні старовинні дерев’яні будиночки, хатки, церкви і предмети побуту. Він знаходиться поруч з Ужгородським замком.
Не можна не відзначити, що це далеко не всі красиві історичні місця та цікаві факти про Ужгород, що заслуговують на увагу. Це невелике, але затишне і красиве старовинне місто західної України, місто з цікавою історією.

середу, 17 червня 2020 р.

Варто прочитати

Третьяков Аркадій "Старий Хрещатик і його домовласники"
Автор книги Аркадій Третьяков географ за спеціальністю, краєзнавець за покликанням. Є автором багатьох книжок про наше місто. В кожній він, мабуть, залишив частинку своєї душі. бо так писати про місто до якого ти байдужий – не можливо. І остання книга цього автора яка з’явилася в нашій бібліотеці не є винятком, вона мабуть найкраща праця про головну вулицю Києва серед досі значної літератури на цю тему. В ній, краєзнавцю, вдалося поєднати популярний і науковий підхід на висвітлення історичних моментів міста.
Ця книга про вулицю Хрещатик і його домовласників. Ця вулиця є визнаним символом нашої столиці, хоча налічує трохи більше двох сотень років. І все ж таки це головна вулиця, хоч і не найдовша.
Прогулюючись, разом із автором, ви познайомитесь з кожним будинком на Хрещатику, дізнаєтесь про їх творців і мешканців .
Києвознавець використовує багато архівного матеріалу. Старі газети, фото, спогади мешканців міста 19—20 ст роблять розповідь більш живою. Чому ще цікава ця книга, тому що в ній в першу чергу акцентується увага не на архітектурних спорудах, а на біографіях людей що там мешкали. А оскільки на Хрещатику мешкали не пересічні громадяни, а ті хто залишив слід в інтелектуальному і економічному розвитку країни – вийшло захопливе оповідання. Усі вони привносили в образ цієї вулиці свій колорит, амбітність та життєлюбність .
Аркадій Третьяков розпочинає свою розповідь про історію заселення Хрещатика, яка на початку була вимушена. Він починає з того, що головною вулицею в ті часи була Московська на Печерську, там знаходилися кращі магазини, та жили заможні кияни. Проте влада наказала їм переїхати в інше місце навіть без компенсації, на тому місці планувалося будівництво Печерської фортеці. І тоді ці домовласники вирішили побудувати будинки на порожній місцині, яка мала назву Хрещата долина. Таким чином і виникла вулиця Хрещатик. З початку будинки мали один чи два поверхи .Перший будинок який мав чотири поверхи здавався киянам хмарочосом, вони навіть боялися ходити біля нього. Цей будинок належав художнику, фотографу Францу де Мезеру. Будинок був прибутковим, тобто в ньому квартири наймалися. А ще, на Хрещатику, на місці теперішнього готелю Україна був перший, навіть в Російській імперії, хмарочос, він мав 12 поверхів. І що цікаво –він обслуговувався двадцятьма двірниками. Власником цього дива був купець першої гільдії Лев Гінзбург. На жаль будинок не зберігся.
Ще на Хрещатику мав свій будинок видатний київський ювелір Іосиф Маршак, з яким не витримав конкуренції навіть сам Карл Фаберже.
І взагалі на цій вулиці мешкало багато видатних людей . Зокрема це представник знаменитого роду українських шляхтичів Григорій Галаган та купець першої гільдії Михаїл Дехтярьов. 
В кінці книги книги вказується 550 прізвищ людей, які були пов’язані з Хрещатиком.
Про цю вулицю ще багато чого цікавого розповідається в книзі Аркадія Третьякова. Так що її варто прочитати бо вона про наших колишніх співвітчизників, якими ми можемо пишатися.
Валентина Твердохліб

середу, 10 червня 2020 р.

Варто прочитати


                                
Томас Гілланд Еріксен "Сміття і люди. Зворотний бік споживання."
Книга норвезького антрополога Томаса Гілланда Еріксена «Сміття і люди. Зворотній бік споживання»- розпочинається тим, що автор дає цікаве визначення поняттю сміття, оцінюючи його, як "те що знаходиться не в своєму належному стані". 
Цікава розповідь про те, як люди намагаються вирішити питання забруднення і охорони навколишнього середовища. У книзі наведено дуже багато прикладів як людство відносилося до цього впродовж історії. Як сміття збиралось, перероблювалось і використовувалось, а іноді і консервувалось. 
Антрополог приходить до висновку що чим нижчий розвиток країни, тим більша кількість відходів продукованих нею. 
Географія книги торкається великої кількості країн та територій нашої планети. Автор привертає нагальну увагу до проблеми. 
Ще кілька десятків років тому розповідь про сміття була не цікава. Бо сміття – це те що ми викидаємо як непотріб. Сьогодні тема екології піднімається цілим світом. І викидати сміття не задумуючись стало набагато складніше. Разом з тим книга норвезького антрополога не є повчальною. Вона про антропологію, про людину і її повсякдення, про те, як вона протягом історії розрізняла навколо себе “потрібне” і непотріб. 
І все ж головна тема книги – сміття як таке не існує, сміття –це речі, які втратили свою ідентичність, проте можуть бути ще використані кимсь. 
В цілому Еріксен не дає поради як впоратись із цією проблемою, але вказує, що якщо правильно організувати процес, і якщо ми усвідомимо, що те сміття, яке ми викидаємо, нікуди не дінеться і не зникне в просторі то ми зможемо впоратись з цими екологічними наслідками . 
А цей ланцюжок – речі, сміття, переробка не закінчиться ніколи.
Твердохліб Валентина

понеділок, 8 червня 2020 р.

Стоп-кадр


Все частіше, ми, жителі планети, починаємо задумуватись над екологічними катастрофами, які щоразу все більше і більше виникають. Ми бачимо що стає із тваринами, які попадають в тенета пластику, водою, яка забруднюється нафтовими продуктами, та стає непридатною, повітрям, яким неможливо дихати. Тому Україна, як і весь світ, відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища. 
Охорона навколишнього природного середовища повинна бути у повній взаємодії із людиною. На сьогоднішній день, екологічні проблеми найважливіші від будь чого іншого. Ми повинні задуматись над тим, що ми робимо, і яка шкода буде в майбутньому, якщо не зупинитись, озирнутись і подумати над тим, що ми залишимо нашим нащадкам. 


Наведемо деякі факти:
  • Пластиковий океан

Далеко не все сміття зберігається людиною в надрах землі або на ній: щорічно понад 6 мільярдів кілограмів відходів йде у води Світового океану. Найчастіше це пластик, який негативно позначається на морських мешканцях і рослинності. Пляшки, пакети, одноразові стакани і тарілки і багато іншого будуть труїти воду, тварин і людей багато років, адже практично весь пластик розкладається не менше 500 років. Згідно з дослідженнями, в рік від впливу відходів гинуть близько мільйона птахів, понад 100 тисяч ссавців і багато риб.
  • Нові континенти
Якщо в минулі століття люди були першовідкривачами земель, то сьогодні вони самі створюють нові континенти. Наприклад, в Тихому океані є плаваючий острів, який називають Великим тихоокеанським сміттєвим плямою. За останніми даними його розміри перевищують площу США в два рази.
З 2011 року в Тихому океані дрейфує ще один континент: після цунамі в Японії у відкриті води винесло уламки будинків і машин, пластик, радіоактивні та хімічні відходи. Все це сміття утворило 100-кілометровий острів, який поступово зміщується в бік Гаваїв.
  • Нафтові забруднення
Нафта на всіх стадіях переробки і використання викидає в повітря шкідливі речовини. Однак смертельним для живності стає і процес її видобування: розливи нафти відбуваються незалежно від аварій на танкерах або бурових установках. За даними статистики, на мільйон тонн выкачиваемой горючої рідини припадає одна тонна розлитої нафти.
  • Індійська катастрофа
У нашому столітті Індія стала однією з країн, яка найбільше страждає від екологічної катастрофи. Практично всі відходи міста зливаються і викидаються в Ганг – священну і саму повноводну річку. За традицією в цих же водах індійці прощаються з померлими родичами, опускаючи їх тіла на дно.
При цьому Ганг залишається джерелом води для побутових цілей і пиття. Щороку в Індії помирають до півтора мільйонів дітей через інфекції, і близько 30-40% від цього числа підхоплені з вод Гангу. 
  • Невидима небезпека
Забруднення повітря – одна з головних проблем навколишнього середовища, при цьому в більшості випадків люди навіть не підозрюють, що дихають шкідливими речовинами. Згідно з дослідженнями, близько 3,7 мільйона чоловік щорічно вмирають від захворювань, викликаних отруєним повітрям. 
Одна з наймасштабніших катастроф, пов’язана з повітрям, сталася в 1952 році в Лондоні: там за кілька днів померло більше чотирьох тисяч осіб через густий смог. Сьогодні одним з найбільш забруднених міст є Пекін: тут норма перевищена в 40 разів. Більше 80% дітей в Китаї мають різні хвороби дихальної системи. Небезпечний і повітря в міських приміщеннях: пил, бруд, хімікати та інші шкідливі речовини, що скупчуються в чотирьох стінах, впливаю на розвиток ХОЗЛ – хронічної обструктивної хвороби легень. З-за неї в рік помирає до 1 мільйона чоловік.
  • Автомобілі
На сьогоднішній день у світі створено понад 500 мільйонів машин. Більшість з них щодня викидають тонни газів в атмосферу, інші погіршують навколишнє середовище без руху – стоячи на звалищах. За прогнозами, до кінця 2030-х років їх кількість зросте до 1 мільярда, а забруднення, яке вже і без того згубно, збільшиться в 2 рази. Зменшити показники допоможуть використання громадського транспорту та екологічно чистих автомобілів.
  • Кислотні дощі
В останні роки в атмосфері все частіше утворюються опади, які несуть в собі кислотні оксиди сірки і азоту. Це може бути сніг, дощ, град і навіть туман: будучи «зараженими», вони стають причиною загибелі лісів, рослинності і тварин, а також знижують рівень родючості грунту, окислюють річки і озера. Люди, що п’ють воду і вживають в їжу рибу із забруднених водойм, ризикують придбати серйозні захворювання.

Забруднення навколишнього середовища хімічними матеріалами з вмістом антибіотиків призводить до виникнення «супербактерій», стійких до будь-яких з препаратів цієї групи.

Джерела:

вівторок, 2 червня 2020 р.

Один вдома

Канікули!!! Один вдома!!! Потрібно почитати!!! Книги з цікавими історіями, пригодами, мандрівками та багато інших знаходяться на полицях нашої бібліотеки та чекають на вас!!!
  

Рутківський Володимир "Сторожова застава".-Київ: "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2017
"Сонячне затемнення активує магічний часовий портал, крізь який Вітько потрапляє з 21-го століття на тисячу років назад. так починається його сповнена пригод подорож."
Морозенко Марія"Іван Сірко Великий характерник""Іван Сірко славетний кошовий".-Львів: ВСЛ,2015
"Життя Івана Сірка овіяне легендами і сповнене карколомних пригод. Він народився надзвичайною дитиною, з особливим даром характерництва, що допоміг йому здобути багато перемог, і передусім -над собою."
Микитчак Галина. "Джмеленя та володарка злиднів". - Вінниця : Теза, 2017
"Будинок №7 по вулиці Кленовій обсіли злидні. Їй бо вже, Марена, сусідка з підвальної квартири, підкинула злидня в кожне помешкання. Шкода, що дорослі того не помічають. Ну що ж, доведеться Джмеленяті і Дмитрикові брати все в свої руки..."
Лана Ра. "Щоденник котячих мандрів".-Київ: ТОВ"Новаторфільм",2016
Нотатки непосидючого кота, який любить подорожі та відкриття. 
Даррелл Джеральд. "Балакучий пакунок".-Харків:Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2017
Книга про пригоди і жагу перемоги, про силу дружби і про справедливість, про чарівний світ і його міфічних мешканців...
І ще БАГАТО, БАГАТО інших книжкових пригод в очікуванні на прочитання!!!

понеділок, 1 червня 2020 р.

Унікальне місто України

Заліщики: унікальне українське містечко в обіймах Дністра.

Бувалі туристи стверджують, що Заліщики – унікальне українське містечко, аналоги якого можна побачити лише в Америці, в штаті Аризона, та на березі річки Мозель у Франції. Розташоване воно на Тернопільщині, в оточенні дністровських круч - в тому місці, де стрімкий  Дністер круто вигинається і змінює свій напрямок майже на 180 градусів. Щоб побачити цю неземну красу, варто проїхати на оглядовий майданчик села Хрещатик. Звідти відкривається, без перебільшення, одна з найгарніших панорам України – вид міста з меандром ріки.

Історичні факти.
Цікаво, що цьому невеличкому містечку вдалося аж двічі побувати в ролі столиці – Західно-Української Народної республіки і Польщі. А саме воно не просто давнє, а дійсно стародавнє, бо на його території були знайдені сліди поселення періоду Трипільської культури. Перші ж документальні свідчення про місто з’явилися в 1340 році, коли воно вважалося вотчиною польського короля.
До приходу сюди радянської влади Заліщики були центром виноробства. Окрім того, серед польської знаті місто було популярне як курорт, завдяки м’якому, майже середземноморському клімату. 
В наші дні Заліщики приваблюють до себе безліч туристів, адже тут можна знайти чудове місце для кемпінгу з друзями і пікніків з чудовими краєвидами. Візуальна насолода вам буде просто забезпечена, адже такого поєднання урбаністики і природи ви не знайдете ніде. Тут можна не тільки купатися, загоряти, милуватися природою і насолоджуватися місцевою кухнею, але й досліджувати пам’ятки цього унікального містечка.

Що тут можна побачити?
Цікавих для туриста місць в Заліщиках насправді не так і багато. Проте навіть та невелика кількість, якій вдалося зберегтися від минулої величі міста, безумовно, варта того, щоб їх відвідати. На що в першу чергу треба звернути увагу?
  •  Палац Бруницьких 1831 року – був збудований бароном на місці мисливського замку Понятовських. За часів радянської влади будівля використовувалася як лікарня, що призвело до численних руйнацій внутрішньої частини.
  •  Заліщицький парк 19 століття – закладений в центрі міста, територія якого займає 5 гектарів. Парк вважається одним із найбагатших за кількістю різновидів рослин у Тернопільській області. Завдяки унікальному клімату місцевості тут чудово себе почувають дерево гінкго,  залізне дерево, стародавні дуби.
  •  Костел Святого Станіслава 1763 року – його засновником став Станіслав Понятовський. Спочатку будівля була зведена з дерева, а на початку 19 століття там побудували кам’яний храм. Особливістю інтер’єра стали фрески із зображенням сюжетів з життя святого. 
  •  Краєзнавчий музей – збудований у 1929 році за задумом вчителя семінарії І. Шварца. За час роботи музею там було зібрано понад 16 тисяч експонатів. До речі, його відвідування абсолютно безкоштовне для всіх - гості за бажанням можуть внести добровільну пожертву.
Тож все побачити за один день навряд чи вдасться. А якщо і вдасться, то зануритися в Заліщики і відчути від них кайф – точно ні.
А ще в Заліщиках можна відшукати однорога. Щоправда, як і належить казковій істоті, лише на гербі, де він височіть над ратушею. Символізує він мужність та відвагу.
Що саме стало підгрунтям для його появи на геральдичному знакові міста, достеменно невідомо, але, можливо, творці герба згадали, як 1594 року коронний гетьман Станіслав Жолкевський збирав у Заліщиках військо для відсічі татарам, які перед тим, завдяки помилкам польського коронного командування, наробили на прикарпатських землях чимало лиха.
Що стосується ратуші, то її поява на гербі не випадкова – вона символізує отримання містом Магдебургського права. Ще 50 років тому ця стародавня і досить незвична за архітектурою будівля ще стояла посеред старої частини міста. Але була зруйнована наприкінці 1968-го.
Доїхати до Заліщиків можна міжнародною автотрасою, яка з’єднує Україну з  Румунією. У самому місті є залізничне сполучення – сюди прибувають поїзди із Києва, Львова, Ужгорода, Рахова, Харкова.