четвер, 30 квітня 2020 р.

Місто на семи пагорбах і трьох китах

Книга з полиці бібліотеки "СОЛОМ'ЯНСЬКА"

У Житомирській області знаходиться цікаве і старовинне місто Радомишь. Широку популярність Радомишь отримав завдяки своїй папірні, а також замку, побудованому на її місці. Сьогодні туристів в Радомишль привертає музей ікони, створений Ольгою Богомолець, а також неймовірно красивий парк навколо замку. Що ще цікавого варто побачити в Радомишлі читай в нашому матеріалі.

Вперше Радомишь згадується літописі в 1150 році під назвою Мичеськ. Відзначимо, що кілька перших століть місто називалося саме Мичеськ або Микгород, взявши назву від річки Мики. Вперше з назвою Радомисль місто згадується в 1569 році, а сучасне Радомишль – з 1946 року. Згідно з археологічними знахідками, територія міста була заселена ще 30 тисяч років тому, також в місті знайшли залишки ранньослов'янських та давньоруських поселень. За свою історію місто перебувало в складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії. На початку XIX століття в місті функціонували кілька невеликих підприємств: кам'яний і пивний заводи, млини на річці Тетерів, велася торгівля в 49 дерев'яних і 8 кам'яних лавках.

Хоч Радомишль і є популярним серед українських туристів, багато хто обмежує вивчення міста тільки замком Радомисль. Що цікавого варто побачити в замку Радомисль і в місті Радомишль?
Замок Радомисль. Будівлю водяного млина в стилі неоготики було зведено в кінці XIX – на початку XX століття на основі паперової фабрики XVII століття. Відзначимо, що фабрика, яка існувала на цьому місці, була заснована архімандритом Єлесеем Плетницьким для забезпечення папером друкарні Києво-Печерської Лаври. Фабрика була зруйнована під час козацьких повстань. Млин функціонував до 1960-х років, потім довгий час був покинутим. У 2011 році з ініціативи Ольги Богомолець будівлю було відреставровано і в ній відкрито історико-культурний комплекс "Замок Радомисль". В експозиції музею 5 тис. ікон XVII – XXI ст. з усіх регіонів України, старовинні фотографії, колекція старовинних карт, речей домашнього вжитку і меблів. Всі бажаючі можуть спробувати свої сили у виробництві паперу за старовинним методом. Поруч з замком розбитий ландшафтний парк.
Консисторія. У 1746 році, після того як митрополит А.Шептицький обрав Радомишь містом митрополицької резиденції, тут був зведений комплекс будівель консисторії. Тут розміщувалися керівні, адміністративні та судові органи, діяла духовна семінарія, проводилися церковні збори і синоди, на які з'їжджалися сотні делегацій з усіх єпархій. Консисторія діяла до 1795 року. Митрополитські палати збереглися до наших днів в перебудованому вигляді – з радянський часів тут розміщується загальноосвітня школа. До речі, у дворі школи знаходиться Радомишльська вежа – неформальний символ міста.

Миколаївська церква. Свято-Миколаївський храм у Радомишлі закладений в 1864 році. Передбачається, що храм частково розписаний по ескізах розписів Володимирського собору в Києві. Існує думка, що Миколаївська церква в Радомишлі була використана як своєрідна творча майстерня, в якій відпрацьовувалися художні прийоми, реалізовані потім в Києві. У радянський період храм використовувався як зерносховище. Зараз Миколаївська церква діюча, проведена реставрація.

Місто з легендарною фортецею і красивою природою


Книга представлена на полицях нашої бібліотеки. Бібліотека "СОЛОМ'ЯНСЬКА"

Вже за кілька кілометрів до Хотина вимальовується мальовничість та міць цього краю. Тисячолітній Хотин – одне з найдревніших міст України. Його виникнення датують рубежем Х-ХІ ст. У цей період на мальовничому березі Дністра постав перший дерев’яно-земляний замок із поселенням біля нього.
Місто Хотин і його державний історико-культурний заповідник «Хотинська фортеця». Це справжнісінький зразок величного оборонного об’єкта України.

Місто Хотин називають містом двох світів – мусульманського і християнського. До речі, назва Хотин, від слова «хотіти» або «бажати». Протягом століть там будували багато церков, які змінювалися мечетями, а потім знову зводилися храми і церкви.

У різні періоди в Хотині жили турецькі і польські воїни, гетьмани і козаки. Кажуть, що в одному з замкових комплексів був розташований турецький басейн і знаменита турецька лазня. Але найцікавішим є існування самого що ні на є справжнього гарема, де за легендою перебувало 30 дівчат.

Хотинська фортеця була споруджена східними слов’янами за часів правління князя Володимира Святославовича.

В середині 18 століття, при правлінні Данила Галицького, зміцнення фортеці перебудували з деревинного на кам’яний лад. Зліва Хотинську фортецю обгороджувало 5 воріт: Ясський, Руський, Бендерський, Подільський і Кам’янецький, а праворуч – фортеця омивалася, як і зараз, величним Дністром.
Вона була оточена глибоким ровом і земляним валом, але з часом тут з’явилися потужні стіни, а пізніше – артилерійський бастіон. Замковий двір ділився на дві частини: північний двір використовувався командуванням, південний – гарнізоном.

Цікаво, що на високих стінах збереглися незвичайні символи, які при будівництві були нанесені християнами. Візерунки різних видів – так звані вавілони (символи зодчих Мудрос) і Голгофи (символи святої гори).

Ці символи були священними для християн, і турки, які прийшли на українську землю, не змогли стерти їх з будівлі. Для цього треба було б руйнувати стіни.

Проходячих поволі туристів завжди привертає незвичайна пляма на одній із фортечних мурів. Кажуть, її помічали ще в 18 столітті.

Про її походження є вже багато легенд: що це сльози загиблої дівчини і що саме в цьому місці була замурована людина під час будівництва.

Насправді вологу пляма утворила оліфа (до такого висновку прийшли після експертизи).

А ще, кажуть, під товщею річкової води ховається справжній скарб часів Хотинської битви. Хто знає, може колись вдасться знайти ці скрині з золотом, коштовним посудом і цінною зброєю.У 1890 році неподалік Хотинської фортеці знайшли скарб. Це були різні монети із Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та інших країн.

Більше тисячі старовинних монет, знайдених на українських землях, як би це дивно і безглуздо не було, зараз зберігаються в Санкт-Петербурзі.

Хотинська фортеця пережила чимало битв, наступів і господарів.

Ось основні дати і події Хотинської фортеці:
Хотинська фортеця в складі російських земель
Хотин входить до складу Угорського королівства 1340г.
У складі Молдавського князівства з 1375г.
Фортеця під правлінням Османської імперії 1617-1788г.
Хотинські битви 1621,1673,1788 років
Фортеця під правлінням Російської імперії з 1812 р.

Хотинська фортеця – одна з найяскравіших історичних і архітектурних пам’яток України.

Тут проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда».

Серед недавніх – екранізація твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса» та зйомки фільму «Запорізька Січ» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

середа, 29 квітня 2020 р.

Дивовижа Закарпаття

Село Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області дивує своїми природними несподіванками. Воно займає почесне місце по найбільш сейсмоактивної місцевості.
Поблизу цього села на місці старого озокеритового промислу є невелика ділянка площею близько 1,5 квадратних км, назва якої - Чудо-Старуня - нагадує дивовижне поєднання різних стратиграфічних, мінерально-петрографічних, гідрологічних та неотектонічних особливостей.
Вулкан Старуня
Висока сейсмочутливість проявляється в появі тріщин, провалів, рості порогів й невеликих водоспадів,, активній динаміці газовиділення, а також у нерівномірному піднесенні - близько 1 м за сім років. Чудо-Старуня реагує на землетруси, що відбуваються в радіусі 3-6 тис. Км в Румунії, Італії, Німеччині, Іраку, на Кавказі і навіть у середній Азії.
Цей постійно діючий підземний "барометр» - унікальне місце для вивчення особливостей динаміки землі, закономірностей формування корисних копалин, прогнозування землетрусів. Разом з тим наявні на території Старунського вулкана озокерит, гарячі грязі і води високої мінералізації - володіють цінними лікувальними властивостями.
Вулкан Старуня на західному березі річки Великий Луковець, в передгір'ї Горгани, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса близько 3 м і довжиною глинистих потоків 10-60 м.
Щоб до нього добратися потрібно проїхати село Богородчани, потім село Надвірне. На покажчик біля дороги «Старуня» не ведіться - потрібно їхати майже до сусіднього села Гвоздь, а від нього під гострим кутом відходить страшненька дорога на Старуні. Грязьовий вулкан Старуня - геологічний пам'ятник природи - єдиний чинних і унікальний не тільки в Карпатському регіоні, але і в світі.
Своїм виникненням він зобов'язаний насамперед людям. Понад століття тому тут почали розробляти нафтові та озокеритні родовища. Грунтові води, насичені киснем, тепер проникають углиб землі на тисячу метрів, викликають окислення нафти, що і дає той приплив теплової енергії, яка живить вулкан. Вулкан Старуня передувало виникненню вулкана землетрус в Румунії, в горах Вранча в 1977 р Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м з'явилися перші кратери, з яких вихлюпувались рідина, грязі та газ.
З тих пір вулкан «дихає» через десятки менш активних міні-кратерів і на рельєфі нагадує грязьову пляму. Зараз  Вулкан Старуня налічує 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її складові. Віддалені землетруси іноді приводять до появи тріщин в землі завширшки 0,5-3 см, які закриваються через 3-5 діб. Зовні все виглядає тихо і мирно. Як раптом без попередження в небо спрямовується потік окропу. А поряд ось вже кілька десятиліть горить газовий фонтан. І постійно з надр чується утробний звук, що нагадує бурмотіння закипаючого чайника.
Вчені мають декілька точок зору причини виникнення цього геологічного дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклинальной складці, тобто опуклою структурі, яка має кілька розломів земної кори. І завдяки певним фізико-хімічним процесам, які проходять на глибині 600-1000 метрів, відбувається виверження грязей, мінеральної води, розсолів, тут утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори. Старунская землі взагалі багаті на природні копалини. Крім знахідок мамонта, на диво добре зберігся в озокеритних пластах, і волохатого носорога (у віці 24 тисячі років), Старуня відома ще й через наявність в околицях села соляного колодязя. Глибина його досягає приблизно 20 метрів, а концентрація солі у воді складає 70 відсотків. В такому середовищі ніщо не виживе.
Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл. Тепер колодязь трохи розлився, його цілком можна перетворити в озеро або кілька озер і мати під боком соляні лікувальні та оздоровчі ванни. Розповідь про село буде неповним, якщо не згадати, що, за однією з версій істориків, саме в Старуні опришки Олекси Довбуша заховали скарби, здобуті у Богородчанському замку. До речі, в шлунку мамонта знайшли трав'янисті рослини, яку він робив перед тим, як фатально потрапив в озокеритні пастки.

Легенди і таємниці Аккерманської фортеці

Аккерманська фортеця – одна з найбільш вражаючих середньовічних споруд в Україні

Аккерманська або Білгород-Дністровська фортеця в Одеській області – це історико-архітектурний пам’ятник XIII-XV століття, що омивається водами Дністровського лиману. Потужні оборонні стіни й вежі, що практично повністю збереглись до наших днів, вказують нам на те, якою значною й неприступною була ця споруда. Скільки ж історичних подій і середньовічних таємниць пам’ятають ці древні стіни!

Колись, на місці Аккерманської фортеці, тут існувало грецьке місто Тіра, яке було засноване в VI столітті до н. е. Археологами були відкриті численні вулиці й будівлі, кріпосні вежі й інші споруди давнього міста, що дає підстави назвати Тіру важливим торговим центром Північно-Західного Причорномор’я. Доречі, з правої сторони біля входу до фортеці й досі ведуться археологічні розкопки.

За часів Київської Русі слов’яни називали це місто Білгородом. А в 14 сторіччі, ставши частиною Молдавського князівства, на його території починається будівництво Білгород-Дністровської фортеці, яке продовжувалось близько двохсот років. У 15 столітті фортеця стає турецьким володінням й отримує назву Аккерман, що в перекладі означає «білий камінь». Фортеця й справді побудована із вапняку. Назва прижилась і збереглась до наших днів.
Дівоча вежа Аккерманської фортеці над Дністровським лиманом

Навколо Аккерманської фортеці протягом XIV-XV століть формувалося укріплення, що складалось з: цитаделі або генуезького замку, північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, яка на думку науковців, споруджена в другій половині XIII сторіччя генуезцями. Цитадель являє собою чотирикутник з чотирма наріжними круглими баштами. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в’їзну браму, а на замковому подвір’ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п’ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. У вежах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна вежа мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в’язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською. Саме в ній в 1789 році комендант турецького гарнізону передав ключі від фортеці Михайлу Кутузову – російському полководцю.
За всю історію свого існування фортеця неодноразово була в облозі та страждала від нападів татарських, турецьких, козацьких та російських військ.

Археологічні розкопки грецького міста Тира поруч з Аккерманською фортецею

На початку ХІХ століття Аккерманська фортеця переходить у власність Росії, а вже у середині ХІХ століття вона втрачає своє стратегічне значення.

Серед 24 башт, що збереглись, є дві башти, з якими пов’язані легенди: башта Пушкіна та Дівоча вежа.

Згідно давніх переказів, царський уряд відправив Олександра Пушкіна у вигнання в місто Кишинів, де він прожив три роки. Вигнання поет зазнав за те, що писав вірші, які породжували революційний протест. Одного разу, військовий історик і підполковник Іван Ліпранді їхав до Аккерманської фортеці у справах, взяв за компанію з собою Пушкіна. Поет протягом триденного перебування у фортеці написав знамените послання «К Овидию», бо саме ця місцевість нагадувала йому про вигнанця Овідія, який, за ще однією легендою, був засланий саме в грецьке місто Тіра.
Аккерманська фортеця з висоти пташиного польоту

Існує ще одна легенда, яка стосується Дівочої вежі. Оповідають, що молдовський господар Олександр Добрий мав дочку на ім’я Тамара, яка була дуже розумною і вродливою. Олександр практично постійно ходив в походи, а Тамара залишалась вдома. Коли дівчина подорослішала, вона почала вести розбійницький спосіб життя. Одного разу Тамара попросила батька виділити гроші на будівництво монастиря. Олександр виділив гроші та скликав місцевих жителів для будівництва святині, а сам поїхав у похід. Проте, замість монастиря Тамара наказала побудувала могутню фортецю і оголосила себе незалежною царицею. Поселившись у фортеці, розбійники здійснювали напади на сусідні міста і села. Коли ж Олександр Добрий повернувся з походу додому і побачив замість монастиря фортецю та дізнався про дії своєї дочки, він прокляв її. Потім батько наказав замурувати Тамару живцем у стінах фортеці, і з того часу вежу називають «Дівоча».

Джерело: www.discoverukraine.com.ua

Винахідник Барон Карл Дрез

29 квітня 1785 р. народився винахідник самокату
і друкарської машинки Барон Карл Дрез (повне ім'я — барон Карл Фрідріх Крістіан Людвіг Драйз фон Зауерброн) /нім. Karl Drais— німецький винахідник.
У школі його успішність, особливо латиною, була не найкращою.
Вивчав архітектуру, фізику, лісове і сільське господарство в Гайдельберзькому університеті.
У 1817 р. створив перший самокат. Ця «машина для ходьби» була обладнана сідлом і кермом.
6 квітня 1818 р. у Парижі барон Карл Дрез продемонстрував сконструйований ним двоколісний засіб пересування, прообраз сучасного велосипеда. І хоч в його самокаті були відсутні педалі, з того часу цей день відзначають як день народження велосипеда.
Сучасники називали конструкцію «дрезиною» і це слово використовується понині. У 1818 р. він отримав патент на цей винахід.

Брав участь в експедиції Георга Генріха фон Лангсдорфа до Бразилії .
Драїс був членом дружини в Баденській революції і тимчасово відмовився від свого дворянського титулу.
Зобов'язання було підписано як" Драїз, професор, громадянин і член суверенного німецького народу ". Після провалу революції, режим помстився Драйзу.
Серед його винаходів «машину нотації музики» , яка також записувала ноти під час гри на  фортепіано, "вдосконалення системи пожежогасіння, "вагон без коней" , "перспектива збільшення" , "піч на дровах" з системою трубопроводів ( прийняли спиртзаводи), «кулінарна  машина» та ін. 

Лемурійське озеро

Розташоване казкове озеро (власне - джерело) у селі Григорівка Чаплинського району, в одній із бухт затоки Сиваш. Це кілометрів за сто від Херсона. Тому якщо ви вирішили відпочити на Херсонщині, є можливість дізнатися, чому так цінують цю воду та грязі туристи з-за кордону. До речі, якщо ви бачили, як відпочивають туристи на Мертвому морі, що на Близькому Сході, то у вас є нагода так само полежати на воді з книгою чи газетою і на українському Мертвому морі – Лемурійському озері. Адже вода в цьому озері настільки насичена солями, що тут ви теж не потонете.


Вода Лемурійського озера дуже збагачена різноманітними мінералами, кислотами, вуглеводами, азотистими речовинами, солями, переважно хлористого магнію і калію, йодистого натрію, бромистого магнію. Саме ця рожева вода, взаємодіючи із грязями Сиваша, значно посилює їх якості.
А ще кажуть, що Рожеве озеро – це залишками доісторичного Лемурійського моря. Періодично вода в озері відступає, і ви опиняєтесь на пляжі з рожевої солі – завдяки мікроорганізмам, які називають озерним планктоном, і які дають цей колір. Тут дуже гарно, очі розбігаються від краєвидів.
Історія утворення водойми незвична. В 70-х роках минулого століття сюди впав військовий літак з повним боєкомплектом. У результаті жахливого вибуху утворилася вирва діаметром близько сорока метрів. Через деякий час до цієї впадини стала прибувати вода дивного кольору.
Одеські та японські вчені підтвердили лікувальні властивості потоків. Вода в озері насичена йодом, бромом, сірководнем, хлоридом натрію і починає діяти на організм на мікроциркулярному рівні. Цілюща озерна вода допомагає у лікуванні хронічних захворювань суглобів, шкіри, а також хвороб пов’язаних із запальними процесами. А ще вважається, що вода цього озера омолоджує.
У воді Лемурійського озера 35% солі, що навіть більше, ніж у Мертвому морі. Під ногами відчуваються її кристали, однак торкнутися дна важко – через щільність вода одразу виштовхує нагору. А незвичайний рожевий відтінок озерної води надають водорості, які виробляють цінні для людського організму каратиноїди.
Лікарі запевняють, що купатися у Лемурійському озері – неабияка користь, бо ропа насичена мінералами, кислотами, солями. Берег озера обладнаний душовими кабінами з прісною водою, лежаками, альтанками для відпочинку, міні-дитячим майданчиком. Вхід до озера безкоштовний. Після солоних ванн корисно прийняти ще й грязьові, а зробити це можна всього за 50 метрів від озера – у Сиваші.
Про унікальність загадкового українського «мертвого моря» ще 4 роки тому мало хто знав, а нині ж активно розбудовується інфраструктура навколо озера. В останні роки Лемурійське озеро відвідують все більше і більше туристів.
Особливою популярністю українське чудо природи користується серед фотографів, це ідеальне місце для фотозйомки. Світлини вражають унікальним колоритом дивовижної природи озера.

Джерело:https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2421383-lemurijske-ozero-rozeva-mria-hersonsini.html
discoverukraine.com.ua/mertve-more-v-ukraїni/

вівторок, 28 квітня 2020 р.

Античне місто та невідома фортеця України

Деякі населені пункти України починають свою історію ще до нашої ери.



Острови Чорного моря представлені в Україні в одиничних екземплярах, і острів Березань (Миколаївська область), якраз одне з таких винятків. 

Острів є унікальним природно-географічним об’єктом, оскільки разом зі Зміїним відноситься до двох справжніх материкових островів, розташованих у всій північній частині Азово-Чорноморського басейну, в основі острову лежить масивна вапнякова плита. 

Поверхня Березані має помітний нахил на північ. У південній частині острова висота берега досягає 21 метра над рівнем моря. 

Острів Березань славиться не тільки природними красотами, а й масою цікавих фактів, які пов’язані з цим місцем. Згідно з історичними довідками, в античні часи Березань був півостровом, і саме тут розташовувався знаменитий давньогрецький Борисфен. 

Крім того, під час археологічних розкопок тут були знайдені фрагменти рунічного каменю, на якому були написи на древньошведському, а пізніше на острові виявили хрест-енколпіон. Цілком ймовірно, що Березань служив охоронним пунктом на шляху з варяг у греки. 

Існує дві версії походження назви острова.


Згідно з першою, стародавні греки називали сучасний Березань, який був тоді ще півостровом, Борисфеном, як Дніпро. Тюрки, які захопили його, назвали співзвучним словом «Бюрюзень-Ада» – «острів вовчої річки», можливо, тому що в долині сусідньої річки жили цілі зграї вовків. 

Однак більш імовірним є інше пояснення: назву острову дали скіфи, воно походить від іранського «березант», що означає «високий». Пізніше українці переосмислили цю назву як більш зрозуміле слово, похідне від кореня «береза». Острів дав назву лиману і річці, що впадає в нього. 

У середньовіччі острів носив назви Дольський, Білий і Буян, а візантійці називали його островом святого Еферія (Евферія).За часів Кримського ханства турки називали острів Озібек.

Казки про царя Салтана 

А ось інші дослідження твердять, що знаменитий острів з «Казки про царя Салтана» – це саме Березань! І під назвою «Буян» ховається саме чорноморський острівець. 
Сьогодні Березань вважається частиною заповідної зони «Ольвія», в якій постійно ведуться археологічні розкопки. Острів люблять туристи, що пояснюється його мальовничими краєвидами та історичною значимістю. 

Скільки ще таємниць зберігає в собі острів Березань, можна лише здогадуватися…



Всесвітній день охорони праці.

28 квітня - Всесвітній день охорони праці.
Щорічно цього дня понад 100 країн світу, щоб привернути увагу суспільства і влади до пробле­ми безпеки людини на робо­чому місці, відзнача­ють Всесвітній День охорони праці.
Вперше це відбувалося в 2003 р., але ще в 1989 р. американські і канадські робочі відзначали День пам'яті на честь загиблих на робочому місці. З того часу подібні заходи відбулися по всьому світу.
Тепер цей день об'єднує усіх, хто прагне зробити роботу людини більш безпечною для її  здоров'я та життя. В офіційних заходах зазвичай беруть участь керівники великих компаній, промислових гігантів, громадських організацій тощо.
Згідно з Указом Президента України від 18 серпня 2006 р. № 685/200 встановлено національний День охорони праці.
МОП першою заявила, що економічні, соціальні та культурні права так само важливі для людини, як і громадські та політичні. Дотримання Конвенцій і Рекомендацій МОП забезпечує право кожного працівника, на кожному робочому місці на здорові та безпечні умови праці.

/фото з архіву : березень 2020р 

Пам'ятник коханню

У центрі Києва, біля Мосту закоханих, розташований пам'ятник з дуже романтичною історією. Його встановили в 2013 році на честь реально існуючих людей - українки Мокрини і італійця Луїджі. Хто ці люди, і як їх знайомство в роки війни сприяло появі нового пам'ятника в Києві?
Історія Мокрини і Луїджі почалася в 1943 році. Вони обидва були вивезені нацистськими військами в Австрію для роботи на фабриці. Там молоді люди і познайомилися. Луїджі Педуто був італійським військовополоненим, на той момент йому ледь виповнився 21 рік. Мокрини Юрзук було 23 роки. Перебуваючи в полоні вони закохалися одне в одного, і зустрічалися трохи більше двох років - до звільнення союзними військами.
Хлопець підтримував дівчину в цей важкий час. Вона згадувала, як одного разу він подарував їй власноруч зшите пальто. У 1945 році союзні війська звільнили табір, де жили і працювали Луїджі з Мокриною. Але начебто радісний момент звільнення швидко перетворився в сумний - радянська влада не дозволили коханим залишитися разом. Луїджі повернули до Італії, а Мокрину - на Україну.

Після цього вони не бачились майже 60 років. Обидва обзавелись сім'ями. У Мокрини було двоє дітей, хлопчик і дівчинка. У Луїджі теж народився син. Але на цьому їх історія не закінчилася.
Вони зустрілися знову в ефірі телепередачі "Жди меня" в 2004 році, і довго не могли розімкнути обіймів. Саме момент їх зустрічі і відображено на пам'ятнику "Історія кохання" в Києві. Луїджі і Мокрини на той момент було 82 і 84 роки відповідно. Протягом декількох років вони їздили один до одного в гості. Пам'ятник закоханим в Києві був відкритий в травні 2013 року. Луїджі був присутній на відкритті, а ось Мокрина, якій було вже 93 роки, не змогла приїхати через хворобу.
І дуже скоро їх історія перервалася - Луїджі помер через 3 місяці після відкриття монумента. У 2015 не стало і Мокрини. Але залишився пам'ятник закоханим в Києві, у якого сьогодні фотографуються молодята і туристи. Він розташований біля мосту закоханих, що само по собі дуже символічно.

понеділок, 27 квітня 2020 р.

«Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя»

27 квітня 1904 р. помер Миха́йло Петро́вич Стари́цький
- український письменник, поет, драматург, прозаїк, перекладач, театральний і культурний діяч.
Михайло виховувався у родині дядька, батька композитора Миколи Лисенка.
Навчався у Полтавській гімназії, яка була однією з найкращих. Після переїзду Лисенків до Києва, Михайло разом із Миколою перевелися на фіз.-мат. факультет до Київ. універ-у.
Були членами Київської громади, яку об'єднувала любов до нашої літ-ри, мови, музики, історії.
Разом з М. Драгомановим та П. Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них.
Новорічні свята 1861р. провели у свого товариша, автора гімну України П. Чубинського.
Під час перепоховання Т. Шевченка, київські студенти М. Драгоманов, П. Косач, Т. Рильський, Лисенко зі Старицьким упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.
Автор пісні "Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,Видно, хоч голки збирай" - Старицький.
Разом з М. Лисенком організував «Товариство українських сценічних акторів».
Записані народні пісні видавав у обробці М. Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер .
Під тиском імперської влади М.Старицький  припиняє громадську діяльність .
У 1883 р. Старицькому запропоновали очолити першу національну професійну трупу (театр корифеїв). Запросили його як мецената. Драматург продав свій маєток і всі кошти витратив на потреби трупи: актори отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.
М. Старицький переробляв п'єси ін. авторів та інсценував прозові твори : «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «За двома зайцями», та ін.
Значною подією було видання «Гамлета» В. Шекспіра у його перекладі.

Київські фонтани Термена

Талановитому інженеру Олексію Термену було що передати у спадок киянам. Підприємець, промисловець і громадський діяч, добре відомий наприкінці 19 століття, залишив про себе хорошу згадку, бо й донині Київ прикрашають ошатні фонтани, виготовлені у ливарному цеху його машинобудівного заводу.
Уявімо замріяних панянок з вишуканими мереживними парасольками на алеях Маріїнського парку чи Царського (тепер Міського) саду, біля Золотих воріт чи Царської (тепер Європейської) площі. Ось раптом на прогулянці, в ореолі «фонтанного бризу» – дивовижна чавунна квітка (а, може, й ваза для фруктів?!) і приємний відпочинок у літню спеку.
Перший із фонтанів Термена з'явився на початку 70-х позаминулого століття (проект архітектора Олександра Шиле). Через кілька років Київське товариство водопостачання замовило ще шість подібних. Навколо опори кожного розміщувався поділений на чотири фрагменти напис: Завод / Термена / у Києві / рік встановлення. Деякі з фрагментів можна роздивитися й зараз. 
Нижній ярус фонтанів прикрашали голови чотирьох левів, із пащ яких струменіла вода. А згори споглядали дивні створіння – чи то леви, чи то люди. 
Маскарон у вигляді людського обличчя. 

Любителі легенд із століття в століття переповідають історію про те, що майстер цеху, в якому виливали фонтани, був брутальною людиною й не стидався міцного слівця. Це набридло підлеглим і вони, маючи на увазі майстра, надали людських рис левовим пащам верхнього ярусу. «Нехай краще з вуст ллється чиста вода, аніж брудні слова», – так пояснили вони свої дії, закарбувавши навіки зневагу до нечемного слова.
Допитливі туристи і закохані у місто кияни завзято відшукують на прогулянках і п'ять збережених великих, і два малі фонтани Термена, а ще – мініатюрний, створений скульптором Сергієм Галенком на згадку про славетного інженера. 

Один фонтан знаходиться в сквері біля Золотих Воріт, другий - в сквері імені Чкалова по вулиці Гончара, третій і четвертий - в Маріїнському і Хрещатому парках, п'ятий - на площі Івана Франка. 
Фонтан Термена біля Золотих Воріт 

Перший фонтан був встановлений ще в 1872 році на Царській (нині Європейській) площі, але до наших днів не зберігся. Не зберігся також фонтан на Караваєвської (зараз пл.Льва Толстого). А ось фонтан, який перебував раніше на Софійській площі, був переміщений в сквер імені Чкалова на вулиці Гончара. 


Два малих фонтана Термена розташовані в сквері біля Михайлівської площі і в Поліцейському скверику на вулиці Івана Федорова. 
Мало хто знає, що колись фонтани були не лише окрасою парків і площ. З них напували коней і брали воду для господарських потреб. Їх використовували як резервуари для води під час гасіння пожеж. Біля них зупинялися на відпочинок втомлені від сотень пройдених кілометрів прочани, що звідусіль прямували до Лаври чи Михайлівського золотоверхого монастиря. Згодом біля фонтанів залишилася тільки декоративна функція, яку вони з успіхом виконують, радуючи киян і гостей столиці красою і прохолодою в жаркий день. 

неділя, 26 квітня 2020 р.

НАСЛІДКИ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ МЕЖ!!!

Чорнобильська аварія - це без перебільшення наймасштабніша подібна катастрофа в історії людства. Приблизну історію цієї жахливої ​​події знає майже кожен:

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на запущеній в експлуатацію в 1977 році Чорнобильської атомної електростанції в декількох кілометрах від Прип'яті стався вибух, який зруйнував реактор четвертого енергоблоку.

Чорнобильській катастрофі присвоїли сім балів з 7 можливих за міжнародною шкалою ядерних подій (INES), що зробило її найбільшою техногенною катастрофою тих часів. Слід зазначити, що 7 балів також присвоїли аварії на АЕС Фукусіма-1, Японія, в 2011 році, де в результаті землетрусу теж сталася катастрофа.
В результаті аварії на Чорнобильській АЕС було викинуто в 100 разів більше радіації, ніж від ефекту атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі в 1945-у році.
 Ядерні дощі пройшли так далеко, що дійшли навіть до Ірландії.
 Не секрет, що через аварію на Чорнобильській АЕС, Радянський Союз, а зараз Росія і Україна втратили сотні мільярдів доларів.
800 тисяч чоловіків ризикували своїм життям та здоров'ям, аби запобігти наслідкам аварії і стабілізувати ситуацію. Вони трудилися в зоні підвищеного ризику, піддаючись впливу радіації. 25 тисяч з них померли, а понад 70 тисяч стали інвалідами.
 Грінпіс стверджує що аварія в Чорнобилі стала причиною смерті від раку близько 90 тисяч осіб по всьому світу.
Більше 5 мільйонів людей живуть в районах, які вважаються «забрудненими» радіоактивними речовинами після аварії.
 Аварія на Чорнобильській АЕС визнана найсерйознішою і гіршою аварією в ядерній історії людства.
 Область, що потрапила в списки «забруднених», визнали одним з найбільш унікальних світових заповідників з процвітаючою популяцією вовків, оленів, бобрів, орлів і інших тварин.
 Витік радіації пофарбувала ліс, що знаходиться неподалік, в яскраво рудий колір. З тих пір йому дали назву «Рудий ліс»
 На сьогоднішній день психологічні розлади, викликані цією аварією, стали найбільшою проблемою громадської охорони здоров'я.
 Білорусія отримала 70% шкідливого забруднення з Чорнобиля.
За даними Американської Комісії Ядерного Регулювання 28 робочих ЧАЕС померли протягом 4-х місяців після аварії.
Близько 97% радіоактивних речовин залишилися в напівзруйнованому саркофазі ЧАЕС.
Офіційні джерела стверджують, що потрібно буде до 100 років, перш ніж станція буде повністю списана.
 200 тонн радіоактивних матеріалів досі перебуває в реакторі Чорнобильської АЕС.

ПІД ПОКРОВОМ ТАЄМНИЦІ І БРЕХНІ: АВАРІЯ, ЯКУ НАМАГАЛИСЬ ПРИХОВАТЬ!!!

Чорнобильська катастрофа: жахливі факти!


Чорнобильська аварія - це без перебільшення наймасштабніша подібна катастрофа в історії людства. Приблизну історію цієї жахливої ​​події знає майже кожен:
В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на запущеній в експлуатацію в 1977 році Чорнобильської атомної електростанції в декількох кілометрах від Прип'яті стався вибух, який зруйнував реактор четвертого енергоблоку.

Чорнобильська аварія забрала величезну кількість життів, а її наслідки були жахливими не тільки для України, але і практично для всього світу. Всі ви напевно чули про якісь цікаві факти, пов'язані з цим. Як мінімум про те, що зараз у зоні відчуження водяться жахливі мутанти, а безпосередньо у 4 енергоблоку ще гірше. Але більшість з подібних історій - це не більше, ніж легенди, які пишуть, заради клікабельності матеріалу.
Ось, те що ми зуміли знайти і написати для вас, але від цього вони не стають менш жахливими.
Чорнобильська катастрофа!
Давайте спробуємо розібратися трохи в хронології всіх подій. Як мінімум, не будемо починати з наслідків Чорнобильської аварії, а дізнаємося цікаві факти, які передували самій катастрофі. А виявляється їх чимало.
По-перше: ще до аварії Чорнобильська АС, яку будували ударними темпами, викликала багато питань у інженерів безпеки.

А тепер трохи конкретніше. Чорнобильська АС, як і більшість подібних структур за часів СРСР зводилася дуже швидко і працювала потім "на знос". Володимира В'ятрович був директором архіву Служби безпеки України під час роботи АС. Він розповідав, що вже через два роки після запуску одного енергоблоку в КДБ почали надходити скарги (на секундочку, це за 7 років до самої аварії).
"На окремих ділянках будівлі другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів та порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що можуть призвести до аварій й нещасних випадків", - цитував В'ятрович звіт КДБ від 17 січня 1979 року.

У 2006 році були розсекречені дані з архівів СБУ, які за часів СРСР були недоступні навіть багатьом чиновникам. Там було сказано, що за останні два роки роботи станції через неякісні монтажні роботи, недотримання заходів безпеки під час будівництва, порушень технологічної дисципліни, правил радіаційної безпеки на станції сталося п'ять аварій і 63 відмови обладнання. Факт не цікавий, але жахливий - останнє подібне повідомлення було датоване 25 квітня 1986 року.
Як ми бачимо, аварію на Чорнобильській АС можна було не тільки передбачити, але і запобігти їй.
Прямуємо далі, що ж сталося саме в день аварії 26 квітня.
Чорнобильська катастрофа: як це було
1:23 26 квітня 1986 року відбувся перший вибух. Сталося це під час експерименту з вивчення можливості використовувати інерцію ротора турбогенератора для вироблення будь-якої кількості електроенергії, в разі, якщо в майбутньому реактор аварійно зупиниться.

Для проведення цього експерименту потрібна була потужність в 700 МВт, проте перед його початком її рівень впав до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 при нижче планованому показнику в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту.
Після того, як натиснули цю кнопку, відбулося ще два вибухи, які практично повністю зруйнували весь енергоблок.
Саме оператори, які в той час були за пультом в Чорнобильській АС, були визнані винними в цій катастрофі і пізніше засуджені. Анатолій Дятлов був одним з них. За його словами, інженери виконували всі інструкції, які були прописані в правилах безпеки.

Тільки через 20 років всі оператори були виправдані. У звіті, який тоді зробили, було сказано, що більшість дій операторів, які раніше радянська владу назвала порушеннями, насправді відповідали що у той час правилам.
Чорнобильська катастрофа: кількість радіації
З упевненістю можна сказати, що далеко не кожен знає, наскільки жахливими були наслідки Чорнобильської аварії. 50 мільйонів кюрі - саме така кількість радіації тоді потрапила в атмосферу. Щоб зрозуміти масштаб цього, ось невелике порівняння:
Ця сума дорівнює наслідкам вибухів 500 атомних бомб, які в 1945 році скинули американці на Хіросіму.
Чорнобильська катастрофа: герої
Звичайно, як і в будь-якому іншому подібному випадку, і в цій історії є свої герої.  За даними, які є в загальному доступі, 31 з них померли в дуже короткий час,а 600 тис. ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації.
Пожежні працювали аж до 9 травня.

А зона ураження, яка утворилася відразу після аварії, розтягнулася на 50 тисяч квадратних кілометрів - 12 областей. Непридатними для проживання стали 150 тисяч квадратних кілометрів навколо станції.

Чорнобильська катастрофа: жертви
Точне число жертв від подібної катастрофи порахувати неможливо. З цифр, які можуть хоча б трохи пролити світло на цю жахливу статистику можна виділити наступні:
250 тисяч чоловік були евакуйовані
134 людини, які були присутні в блоці в момент аварії, отримали променеву хворобу
28 з них померли протягом місяця
2 людини загинуло безпосередньо від вибуху
За різними даними кількість жертв від чорнобильської аварії може досягати 100 тисяч чоловік.



Чи можливе повторення Чорнобиля?
Варто зазначити, що на території колишнього СРСР діє досить багато АС, які побудовані за типом Чорнобильської. Але після аварії в Чорнобилі в усі подібні станції було внесено ряд змін, які виключає подібний розвиток подій.
Чорнобиль зараз: що відбувається в зоні відчуження
За останні кілька років Чорнобиль став досить популярним напрямком для туристів. Подивитися на місто-привид Прип'ять, походити по покинутим будинкам, помилуватися неймовірною природою і подібне. Так, все це зараз там цілком можливо.

Але ось йти до саркофагу і дивитися на величезну кількість військової техніки, яка там залишилася заборонено. І не тільки законом, а й здоровим глуздом. Адже кількість радіації там все ще на небезпечному для людини рівні.

До речі, цікаво, що в селищах, які знаходять навколо Прип'яті, вже живуть люди. Багато з них повернулися в свої старі будинки, а деякі навіть не покидали їх.
Зона відчуження: мутанти
Ну і невеликий бонус для любителів подібного. Є дуже багато досить цікавих, а подекуди навіть страшних фото, які підписані, як "Фото мутантів з Чорнобиля". Вірити в це, чи ні - залежить лише від вас. А наша справа - подати інформацію.

четвер, 23 квітня 2020 р.

ПАМ'ЯТНИКИ УКРАЇНИ, ЯКІ ВАРТІ УВАГИ!!! (частина 2)

ПАМ’ЯТНИК ДЕРУНУ
Розташування: Коростень, Житомирська область.
Автор: Скульптор Володимир Козиренко.
Історія: Його урочисто відкрили в жовтні 2009 року під час святкування другого Міжнародного фестивалю дерунів. Пам’ятник являє собою макітру з апетитними, хоч і гранітними, дерунами, встановлену на постаменті з того ж граніту, червоного та сірого кольору, який видобувається тут же в Коростенському районі. На рушнику, який розміщений на постаменті, вибиті слова, присвячені деруну.
На монумент не витратили жодної копійки бюджетних грошей – кошти на його побудову зібрали небайдужі мешканці міста. До слова, за рік до відкриття пам’ятника на Святі деруна був встановлений рекорд України – дерун вагою 118 кілограмів, на приготування якого пішло 100 кілограмів картоплі. Спробувати улюблені ласощі українців змогли всі бажаючі – голодним ніхто не залишився.

ПАМ’ЯТНИК КАВУНУ
Розташування: Гола Пристань, Херсонська область.
Автор: Невідомий.
Історія: У 2008 році з’явився ще один дивний пам’ятник – пам’ятник кавуну, а знаходиться він у Херсонській області у місті Гола Пристань. Це місто вважається столицею кавунів, адже тут вирощується половина всіх українських солодких ягід. Звідси вони відправляються у різні куточки України та країни Європи.
Виглядає пам’ятник як справжнісінький кавун з відрізаною скибкою. Виготовлений він з бетону. Велетень досягає у висоту 1,75 метрів, а ширина його – 1,20 метрів.
Встановили пам’ятник у рамках щорічного фестивалю «Український кавун – солодке диво». Цей фестиваль святкують кожен рік, починаючи з 2002 року.
Хизуючись своїми досягненнями, місцеві не зупинилися на пам’ятникові кавуну, і у 2015 році поруч з ним з’явилися ще й пам’ятники дині та гарбузу.

ПАМ’ЯТНИК ДАЧНИКАМ
Місцезнаходження: Бердянськ, Запорізька область
Автор: Микола Мироненко.
Історія: за рік до його створення мешканцям міста сподобалося свято, яке вперше провели на честь закінчення дачно-городнього сезону. З тих пір місцева влада вирішила проводити захід щорічно. Наступного святкування 2005 року й було встановлено цей гумористичний пам’ятник.
Ставлення людей до нього неоднозначне. Можна багато сперечатися з приводу скульптури, але місто курортне і у ньому є багато незвичних арт-об’єктів, котрі піднімають настрій і містянам, і відпочиваючим туристам.

ПАМ’ЯТНИК ОГІРКУ
Розташування: Ніжин, Чернігівська область.
Автор: Місцевий митець Леонід Воробйов.
Історія: Цей пам’ятник присвячений відомому хрусткому ніжинському огірочку, символу міста. Відомі ці огірки ще з часів Катерини ІІ, за наказом якої вони завозились до царського двору.
Зініціював появу пам’ятника «Ніжинський консервний завод», який виготовляє ці неймовірно смачні огірочки, починаючи з 1927 року.
Пам’ятник відкрили у 2005 році. Зроблений він з граніту зеленого кольору, який привезли аж з Італії. Це «маленький» огірочок, вага якого сягає 50 кілограмів, лежить на бочці для соління, а постамент побудований у вигляді льоху, в якому зазвичай зберігаються соління.

ПАМ’ЯТНИК ЧОРНИЦІ
                         
Розташування: с. Гукливе, Закарпаття.
Автор: Ужгородський скульптор Михайло Колодко.
Історія: У селі Гукливе на Закарпатті вирішили увіковічнити корисну ягоду – чорницю. Цей регіон відомий своїми величезними плантаціями цієї ягоди. Саме тут проходить щорічний фестиваль «Верховинська яфина» (це місцева назва чорниці), на якому можна поласувати як свіжими ягодами, так і різноманітними смаколиками з нею, а ще все це запити смачним чорничним напоєм.
Пам’ятник встановили у 2010 році, у рамках першого фестивалю. Зроблений він з бронзи і виглядає як справжня ягода з листочками, от тільки розмір в неї, як у величезного яблука.

ПАМ’ЯТНИК СТОПТАНИМ ЧЕРЕВИКАМ
Розташування: Київ.
Автор: Скульптори Андрій та Петро Озюменки.
Історія: А ви чули про пам’ятник, який увійшов до книги рекордів України? Ні? Тоді читайте уважніше.
Біля метро «Лук'янівська» у Києві, на вулиці Білоруській, красується пам’ятник стоптаним черевикам страхового агента, який зносив їх, шукаючи клієнтів, адже, як відомо, агентів «ноги годують». Але це пам’ятник взагалі людям, які «стоптують свої черевики» на шляху до професійного успіху. Вважається, що, якщо поміряти це взуття, то вдасться будь-яка справа, можливий навіть кар’єрний злет.
Розмір бронзових черевиків – 92, довжину вони мають 80 сантиметрів, а вагу кожен – 90 кілограмів. Якщо б це взуття було за розміром реальній людині, то це був би велетень зростом більше п’яти метрів.
Виготовляли майстри цю диво-споруду чотири місяці, а відразу після відкриття монумент потрапив до книги рекордів України, адже більш ніде не знайдете взуття такого розміру, яке ще й поміряти можна.

ПАМ'ЯТНИК НЕВІДОМОМУ КОРУПЦІОНЕРОВІ
Розташування: Чернівці.
Автор: Художник-перфоматор Анатолій Федірко.
Історія: Якщо поєднати ідею пам’ятника українській гривні і жабі, що душить вийде наш наступний пам’ятник, який називається «Пам’ятник невідомому корупціонеру».
Відкрили його 20 жовтня 2009 року у місті Чернівці. Встановили його на Турецькій площі.
Провідною частиною композиції є зображення монети, діаметром 90 сантиметрів. Лівіше – скульптура руки, яка підштовхує цю монету до протилежної сторони монумента, де на цю монету вже очікують дві долоні.
Вага монети – 90 кілограмів, а загалом увесь пам’ятник сягає 250 кілограмів.
Пам’ятник стоїть на рухомих коліщатах, ніби шукає притулку. Але автор каже, що з часом хоче закріпити фігуру, щоб не зламали вандали.

ПАМ’ЯТНИК ШАЛТАЮ-БОЛТАЮ
Розташування: Кременчуг, Полтавська область.
Автор: Невідомий.
Історія: Всі, хто читав про Алісу у Задзеркаллі, обов’язково пам’ятає Шалтая-Болтая.
У Кременчузі, Полтавської області, існує пам’ятник, присвячений цій фігурі. Відкрили його у 2003 році у центральному парку культури й відпочинку «Придніпровський».
Шалтай-Болтай – це пам’ятник золотому яйцю, з ногами та руками, який сягає у висоту 4 метрів. Це своєрідна ілюстрація філософської думки, що з яйця починається життя. Пам’ятник набув неабиякої популярності. Не дивно було почути у місті розмову по телефону з питанням: «Ти ліворуч чи праворуч від яйця»?

ПАМ’ЯТНИК «СТРІЛА АМУРА»
Розташування: Кропивницький.
Автор: Архітектор Вадим Мездрин.
Історія: На перший погляд, назва пам’ятнику не викликає ніякої зацікавленості, адже подібні пам’ятники є майже у кожному місті. Але не поспішайте з подібними висновками. Історія цього пам’ятника дуже цікава і абсолютно унікальна. Кошти для створення пам’ятника були зібрані у рамках благодійної акції. Збирали гроші художня галерея разом із «Кіровоградським фотобієнале–2009». На табличці, яка знаходиться поруч з пам’ятником, збережені імена всіх меценатів, залучених до створення цієї пам’ятки.
Пам’ятник зроблений у вигляді лавки, яку пронизує стріла Амура. Задумано це як місце для закоханих пар, що проводять тут побачення довгими тихими вечорами.
Місце одразу стало улюбленим, особливо для пар, які одружуються. Саме тут вони обов’язково роблять весільні фотознімки. А ще на лавці закріплено багато замків з іменами закоханих.

ПАМ’ЯТНИК САМОГОННОМУ АПАРАТОВІ
Розташування: Черкаси.
Автор: Скульптор Микола Петренко.
Історія: У 2008 році у місті Черкаси відкрився незвичний пам’ятник самогонному апарату. Вага його 400 кілограм, а висота – 2 метра.
Пам’ятник зроблений у вигляді вусатого українця з кухлем в руці, біля якого сидить кіт, як символ домашнього затишку, а позаду них – самогонний апарат величезного розміру. І надпис, що гласить: «Пий та не впивайся».
Але найцікавіше, що цей самогонний апарат є ще й діючим фонтаном, з якого тече справжній самогон. Але кажуть, що там просто звичайна горілка, однак, це зовсім не робить пам’ятник менш привабливим для чисельних відвідувачів.

ПАМ’ЯТНИК «ПАСХАЛЬНЕ СОНЦЕ»
Розташування: Івано-Франківськ.
Автор: 300 майстрів з 20 країн світу.
Історія: Пам’ятник «Пасхальне сонце» був зроблений у 2007 році під час Міжнародного фестивалю «Свято ковалів». Висота пам’ятнику приблизно 3 метра, а діаметр – близько 2 метрів.
До диску прикріплені 12 металевих промінів, які створені з янголів, жучків та дзвіночків. Кожен промінь цього величезного сонця кували майстри з різних країн, які володіють різними ковальськими техніками. Таким чином, пам’ятник став неймовірно цікавим, неповторним і дійсно міжнародним.

ПАМ’ЯТНИК «НІС ГОГОЛЯ»
Розташування: Київ.
Автор: Львівський скульптор Олег Дергачов.
Історія: Цей жартівливий пам’ятник знаходиться на Андріївському узвозі в Києві. Створений він і як ілюстрація до відомого твору Миколи Гоголя «Ніс», і, одночасно, присвячений самому письменнику, видатна частина обличчя якого відома всім, хто бачив його портрети.
Встановлений пам’ятник у червні 2006 року. Зроблений він з бронзи.
Існує легенда, за якою Микола Гоголь, свого часу, гуляючи Андріївським узвозом, потрапив під холодний дощ, наслідком чого став нестерпний нежить. Тож ні про що, крім власного носу, думати він вже не міг. Тоді і виник задум повісті «Ніс». Все може бути, адже, за словами екскурсоводів, якщо потриматись за «гоголівський ніс», то можна швидко вилікуватись від нежитю. Тож бажаючих це спробувати на собі, а ще сфотографуватись із відомим персонажем завжди дуже багато.

ПАМ’ЯТНИК ЖІНОЧІЙ БІЛИЗНІ
Розташування: Київ.
Автор: Художник Володимир Білоконь.
Історія: Пам’ятник, що ззовні дуже походить на глобус, встановлений в Києві у 2010 році неподалік від кінотеатру «Україна». Але на цій моделі земної кулі ви не знайдете звичайних материків. Замість них знаходяться пікантні деталі жіночого вбрання – трусики та бюстгальтери.
Зроблений пам’ятник із заліза, отже, й вага його зовсім не символічна – майже 300 кілограмів.
Автор наполягає на тому, що його робота – це символ жіночої краси, і запевняє, що бажання, які ви загадаєте біля цього пам’ятника, обов’язково будуть здійснюватися.

ПАМ’ЯТНИК «БДЖІЛКА-ТРУДІВНИЦЯ»
Розташування: Тернопіль.
Автор: Скульптор та архітектор В'ячеслав Матвіїв
Історія: В 2010 році в Тернополі біля драматичного театру, за ініціативою місцевих бджолярів, був відкритий пам’ятник бджілці. Бджілка – це символ працелюбства та наполегливості у досягненні своєї мети. Задумувався він як символ українця-трудівника, який, наче бджілка, наполегливо і важко працює.
Зроблений пам’ятник у вигляді стільників, на яких сидить маленька бджілка. «Бджілка» вилита з бронзи та сягає заввишки 2,5 метрів.

ПАМ’ЯТНИК ПОСМІШЦІ
Розташування: Львів.
Автор: Скульптор і карикатурист Олег Дергачов
Історія: А ви бачили колись, як посміхається риба? Здивувались? Тоді вам до Львова. Саме тут встановлений пам’ятник посмішці. Зовсім невеличка, заввишки біля метру, рибка, що посміхається, знаходиться на вулиці Вірменській.
Вперше весела рибка з’явилась у Львові у 2001 році, як дарунок автора, і радувала собою мешканців та гостей міста сім років поспіль, аж доки у 2008 році скульптор не замінив її на іншу, ще більш усміхнену та позитивну. За його задумом, з часом Львів змінюється, тож повинна змінюватись і рибка, як символ настрою цього чудового міста. І, схоже, Львів дійсно змінився на краще, адже, на відміну від своєї попередниці, друга рибка посміхається, як то кажуть, від вуха до вуха.
Але рибка оригінальна не тільки своєю посмішкою – в неї ще й замість плавників пальці. Та й взагалі вона чимось схожа на людину.
Це лише невеличка частина цікавих і дивовижних, інколи чудернацьких, пам’ятників України. Вони приваблюють туристів і не залишають їх байдужими. У будь-якому населеному пункті можна знайти своє диво. Придивляйтесь, і ви ні за що про це не пошкодуєте.