неділя, 29 січня 2017 р.

Нащадки пам'ятають

Історія знає багато жертв в ім'я ідеї, але аналогічної Крутам не було. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути між Ніжином і Бахмачем (нинішня Чернігівська область) між військами більшовицької Росії і добровольцями-студентами, які захищали Центральну Раду УНР. Битва тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва. Як така, битва не мала вирішального значення в перебігу військових дій, однак вона набула особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму загону української молоді, які загинули біля Крут. Під час поховання юнаків на Аскольдовій горі в Києві М .Грушевський назвав їх героями, Павло Тичина присвятив цьому героїчному вчинку свій вірш:

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
В нашій бібліотеці читачі мають можливість ознайомитись із виставкою "Їхня кров і любов", адже довгі роки історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній так і у вітчизняній історіографії. У 2006 році на місці битви встановили пам’ятник і на 80-ті роковини випустили пам’ятну гривню. В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни, тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. Від того часу були плани звести більший, постійний монумент. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам’ятника. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами.

Джерела:
www.istpravda.com.ua/research/;
  www.everyday.in.ua/;
 litopys.com.ua/encyclopedia/ukra-na-p-d.../biy-pid-krutamy-boy-pod-krutamy/.

четвер, 26 січня 2017 р.

Мандрівка до Будинку художника

З цього року краєзнавчі мандрівки нашого гуртка розпочинаємо із відвідування будівлі Центрального будинку художника. "Музейні вихідні" наша бібліотека проводить в рамках проекту "Ресурси міста - користувачам бібліотек".
Це одна з найбільш відомих сучасних мистецьких установ столиці. Будівля розділена на багато залів де й проходять різні виставки, які презентують класику жанру та сучасні мистецькі експромти. Тут часто проходять танцювальні заходи, творчі вечори з музикантами не лише України, але й зарубіжжя.Дуже цікава архітектура Центрального будинку художника: будівлю прикрашають сім бронзових скульптур, які є символами сценографії, декоративно-прикладного мистецтва, архітектури, мистецтвознавства, живопису, скульптури та графіки. Створений будинок у формі функціоналізму за проектом архітектора А. Добровольського. Будинок художника – це частина маловиразного ансамблю сучасної Львівської площі столиці.



Мороз не завадив отримати велике задоволення від цікавої екскурсії.


середа, 25 січня 2017 р.

Море – це моє життя

Наче неслухи-хлоп'ята.
І стрибають і сміються,
Вітер їм лоскоче п'яти.
Вгору, вниз і знову вгору
Підганяє дужий вітер.
Розгойдав він ціле море –
Як же хвилям не радіти 
Л. Колос 
Крим - це край багатьох відомих митців, яких об'єднує любов до краси. Одним із них є Іван Айвазовський, якому у 2017 році виповнюється 200 років від дня народження. 
Багато хто з художників звертався та і сьогодні звертається у своїй творчості до зображення моря. Але неперевершеним мариністом залишається Іван Костянтинович Айвазовський. Його по праву називають співцем моря. 17(29) липня 1817 року у місті Феодосії у бідній вірменській сім'ї народився Ованес Айвазян (Іван Айвазовський). Його батько, вірменин, оселився в Криму на початку XIX століття, був порівняно освіченою людиною, володів декількома східними мовами. Хлопчик жадібно схоплював і утримував у пам'яті різноманітні враження. Айвазовському в дитинстві доводилося працювати в кав'ярні, щоб допомогти рідним. Однак саме тоді і почалося для нього пізнання життя. Феодосія до цього часу втратила значення великого міжнародного порту, але все ж у її причалів стояли судна під прапорами різних країн, а в портових кав'ярнях звучали різні мови. Чулися італійські, грецькі, турецькі, татарські, вірменські наспіви. Від природи музично обдарований, хлопчик виконував на скрипці народні наспіви. Деякі з них згодом показав композитору Глінці, який використав їх у своїх творах, наприклад, в опері «Руслан і Людмила». Але більш за все підлітка вабило малювання. Інших можливостей не було, і він малював вугіллям на білих стінах кримських будиночків цілі сцени. Ці малюнки помітив і оцінив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначєєв. З його допомогою Айвазовський поступив в сімферопольську гімназію, а потім, в 1833 році, в Петербурзьку Академію мистецтв у пейзажний клас професора М. Воробйова — автора перших вітчизняних марин і морських баталій. Учився Айвазовський легко, охоче і захоплено. Це був час Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Бєлінського, Глінки, Брюллова. У пам'яті художника назавжди залишився грандіозний успіх "Останнього дня Помпеї" К.П. Брюллова. Майстерність Айвазовського удосконалювалась надзвичайно швидко. Саме про ті дитячі та юнацькі роки, творчий шлях художника цікаво написав Євген Білоусов в книзі «Оповідання про художника Айвазовського». У 1835 році за етюд «Повітря над морем» йому було присуджено срібну медаль. А в 1837 році на академічній виставці він показав шість картин, що одержали високу оцінку громадськості й Ради Академії мистецтв, яка постановила: «Як І ст. академіст, Гайвазовський (прізвище Гайвазовський художник у 1841 році замінив на Айвазовський) визнаний гідним до одержання за чудові успіхи в живописі морських видів золотої медалі першого ступеня, яка дає право подорожі в чужі краї для удосконалення». Щоправда, через молодість його спершу на два роки відіслали в Крим для самостійних робіт. За кордон Айвазовський поїхав у 1840 році вже сформованим майстром-мариністом. У Римі він написав картини «Штиль на морі», «Буря», «Морський берег», які принесли йому визнання. Його слава прокотилася всією Європою. У 1844 році Айвазовський повернувся в Росію. Тут йому за видатні успіхи в живописі військово-морське відомство присудило звання художника Головного морського штабу з правом носіння адміралтейського мундира. У 1848 році Айвазовський повертається в Феодосію — назавжди, незважаючи на успіх, визнання і прагнення імператорської родини зробити його придворним живописцем. У рідній Феодосії на березі моря художник будує будинок і велику художню майстерню. «Моя адреса завжди — місто Феодосія», — написав він в одному з листів. У творчості художника можна зустріти полотна найрізноманітнішої тематики. Чимало робіт він присвятив Україні, красі її природи, своєрідності побуту («Обоз чумаків» (1862), «Український пейзаж з чумаками при луні» (1869), «Млин на березі моря», «Під час жнив в Україні» (1883), «Весілля в Україні» (1892). У цієї прихильності до України зіграла свою роль близькість Айвазовського до Гоголя, Шевченка. Свої твори, що вражали і вражають життєвістю і природністю, художник малював не з натури, а в майстерні. Айвазовський говорив, що рухи живих стихій невловимі для пензля, писати блискавку, порив вітру, сплеск хвилі — немислимо з натури, художник повинен запам'ятовувати їх. Полотна «Вечір в Криму. Ялта» (1848), «Дев'ятий вал» (1850), «Спокійне море» (1863), «Райдуга» (1873), «Чорне море» (1881) та багато інших вражають своєю масштабністю та неповторністю. У 1898 році Айвазовський написав марину «Серед хвиль», що стала вершиною його творчості. Художник зобразив стихію — грозове небо й бурхливе море, вкрите хвилями, що немов киплять у зіткненні одна з одною. Цей твір — плід довгої й завзятої праці всього життя художника. Незважаючи на те, що після створення цієї роботи він ще два роки працював, влаштовував виставки в Москві, Лондоні й Петербурзі, цю картину він не вивозив з Феодосії і разом з іншими творами заповів рідному місту. Феодосія багато чим зобов'язана Айвазовському. Міський концертний зал, археологічний музей, порт і навіть залізниця — у всіх цих проектах художник брав найактивнішу участь. Завдяки його зусиллям у Феодосії було відкрито художню школу. А найбільшим подарунком майстра рідному місту стала Феодосійська картинна галерея, що носить тепер його ім'я. Неможливо підрахувати, скільки всього полотен створив за своє життя Айвазовський. Самих лише картин майже шість тисяч. А художник ще створював графічні малюнки, акварелі, сепії. Своєю найкращою картиною майстер вважав ту, що стоїть на мольберті в майстерні, щойно розпочату. Іван Костянтинович Айвазовський помер 19 квітня(2 травня) 1900 року. Похований художник у рідній Феодосії. На його могилі в 1903 році спадкоємці встановили виготовлений у Одесі у 1902 році пам'ятник-саркофаг з цілісного шматка білосніжного мармуру (автор — відомий італійський скульптор Біоджолі). На мармуровій дошці з одного боку викарбуваний надпис вірменською (цитування історика Єлисея Єгіше) "Народившись смертним залишив безсмертну пам'ять".


Джерела:
1. М.М. Новоуспенскій "Айвазовський": Альбом. Санкт - Петербург: Аврора, 2000 ; 
http://www.junior.ru; 100 великих художників. - М.: Вече, 2004;
bukvar.su › Культура и искусство;
bibliograph.com.ua/rusAyvaz/index.htm; tvirua.com › Біографії Російських художників.

четвер, 19 січня 2017 р.

Святковий настрій

Всі знають, що зима – це зимові свята, які швидко і весело передають естафету одне одному .І відколи Святий Миколай почав вітати добрих людей з Новим роком і Різдвом Христовим, він переконувався в тому, що до зустрічі з ним ретельно готувалися: прикрашали свої помешкання, службові приміщення, створювали відповідний святковий настрій. Для дітей – це очікування подарунків, а для дорослих – веселий екскурс в своє дитинство, а ще - відчуття особистої значимості в створенні цієї ейфорії.
Наш дружній колектив також долучився до такої кропіткої і водночас дуже приємної роботи. Були прикрашені вікна різнокольоровими сніжинками та витинанками, дитячими малюнками. Згодом ми з великим задоволенням спостерігали за тим, як малеча спочатку зачаровано дивилася на вікна, а потім разом з батьками заходили в приміщення бібліотеки(а що ж цікавого всередині?!) І тут ми готові були ще більше заохотити їх до спілкування, адже було чим: яскраві різдвяні вінки, чарівний блискучий місяць і з такими ж зірочками – сестрами - це все над не менш чарівним каміном, на якому розмістилася сім’я веселих рукотворних сніговичків.(І все це створено власними руками, і з підручних матеріалів). Поруч стоїть стілець, покритий картатим пледом, а неподалік – столик,на якому лежить скрипка. Створена така атмосфера, що здається, ось – ось зайде Шерлок Холмс, заграє на скрипці і під його мелодію затанцює вогник у каміні…





 У Читальній залі бібліотеки проходить дуже багато цікавих заходів. Але читачі завжди звертають увагу,чи не з’явилося чогось цікавенького окрім нових надходжень. Тож напередодні Новорічних свят була створена тематична виставка хенд – мейду «Зимовий настрій».
Багато хто з відвідувачів були здивовані, що ялинка, яка виблискувала різнокольоровими вогниками гірлянди, зроблена із макаронів – «метеликів». Така собі ялинка - схованка для новорічних сюрпризів, бо всередині пустотіла.



       
А ще представлені композиції «Ведмедик і шишка», «Із зимової казки минулих літ».
Привертала увагу композиція «Етюд пізньої осені». Місяць листопад закінчується, нібито відмежовує остаточно літо від зимоньки – зими. Ще поки що є і ягідки(для пташок), і квіточки, але вони вже припорошені снігом, який приніс вітер, попутно прихопивши і горішки, і випадково(а може й ні), загублене пір’ячко…
Багатьом сподобалася композиція під назвою «В льодяному полоні», яка, за словами автора, має таку собі історію. Чорний лебідь не в змозі звільнитися із льодяного полону. Покірно схилив голову і дивиться на сніг, покритий сухими квітами, як терпким спогадом про теплу осінь, яка не так давно дарувала радість насолоджуватися як безкраїм небом, так і озерною гладдю води. За бідолахою спостерігає зі смутком в очах чоловік. Він часто приходив сюди і подовгу дивися на пару лебедів...» І я – один залишився, як і ти», - подумав чоловік .- Чи можу я допомогти? І чи варто це робити? Ми так з тобою схожі, ми обидва знаходимося в льодяному полоні»… 
До речі, матеріалом для виготовлення композицій були: сіль, фарби акрилові синього, червоного та зеленого кольорів, макарони «метелики», горох, гілочки горобини.
Закінчуються свята, але продовжується співпраця з вами, шановні наші користувачі, бо ви надихаєте нас на нові творчі злети. Ми чекаємо на вас і сподіваємося приємно здивувати своїми планами на новий 2017 рік.

«Від Різдва до Йордану».

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.
Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.
Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.
Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.
Джерело:О. Воропай "Звичаї нашого роду»

понеділок, 16 січня 2017 р.

ВІНШУЄМО ТЕБЕ, НАРОДНИЙ ТАЛАНТЕ!

Вітаючи з Новим роком та Різдвом Христовим прийнято бажати щастя й радості. Не відходять від цієї усталеної традиції і працівники нашої бібліотеки. Для шановних користувачів цього осередку духовності на Солом’янці був організований святковий концерт, учасниками якого були : переможець конкурсу «Голос країни. Діти.» - Еліна Іващенко, камерний хор «Джойс», поет Олександр Козинець.
В невеликій ошатній залі зібралося до півсотні запрошених. Всі вони сподівалися отримати хоч дещицю доступної насолоди від концерту в так добре знайомій бібліотеці, не сподіваючись на щось більше. А вийшло так, що присутні віншували народний талант в обмін на щедру пригорщу яскравої радості для кожного з них. В ролі ведучого – поет!

Зворушливі поетичні рядки Олександра Козинця (він же й член колективу «Джойс») спонукали задуматися над тими чи іншими подіями як власного життя, так і нашої багатостраждальної землі. Гарна, барвиста, "м’яка" українська мова і такий приємний тембр голосу полонив увагу слухачів. Напевне, це сталося тому, що, як сказав поет, янголи обирають українську…


Виступ Еліни Іващенко зустріли бурхливими оплесками як новонароджену зірочку на музичному небосхилі України. Тільки зійшла з великої сцени, визнаний талант – і вона серед нас, дарує насолоду для душі, радість для очей, гордість для сердець, бо ця представниця молодого покоління, можливо, прославлятиме своїм іменем нашу Батьківщину на великих сценах світу. І хочеться вірити, що це дійсно буде саме так, адже за словами самої Еліни її життєве кредо звучить так :» Мрія – це шлях до успіху».

Потім знову звучали вірші Олександра Козинця, який згодом плавно перевів хід концерту до виступу камерного хору «Джойс». Хочете подарувати людям радість – запросіть камерний хор «Джойс», адже в перекладі з англійської це слово означає «радість». У складі цього аматорського колективу люди різних професій. Їх поєднала велика любов до музики. І вони, усміхнені, щирі, закохані в життя, поділилися своєю радістю – жити з музикою в серці – з вдячною аудиторією, яка зачаровано слухала «Щедрик», написаний 100 років тому Миколою Леонтовичем, «Алілуя»(!984), автор цього твору, відомий у широкому музичному колі,не так давно пішов із життя. А коли зазвучала «Ave Maria», сталося диво ( багато хто із присутніх подумав саме так): похмуре небо випустило на коротку мить сонце на волю і воно нібито зазирнуло у вікна бібліотеки. Радуйся, земле українська, бо твій народ продовжує співати і вбирати в душу музику, тамуючи нею біль, і радіє кожному благословенному дню. А значить, приречений на щастя і радість на своїй землі.




Насамкінець, камерний хор «Джойс виконав твір Миколи Лисенка, духовний гімн України, «Боже, Україну збережи». Тамуючи подих, всі присутні слухали стоячи… Дякуємо, народні таланти! Бажаємо вам натхнення і творчих злетів і щиро сподіваємося на зустрічі в майбутньому.

субота, 14 січня 2017 р.

"Крамничка тітоньки Мальви"

Тиждень зимових оповідок , в нашій бібліотеці, розпочався із зустрічі з талановитим письменником та кумиром багатьох наших читачів, Сашком Дерманським. Приємно коли діти, під час зимових канікул, не тільки грались, а й готувались до зустрічі - читали книгу автора "Крамничка тітоньки Мальви", малювали малюнки  та готували силу силенну  запитань. 
Звичайно автор розповів і про багато інших своїх книг.

Отримав музичне  привітання із святами. 
І куди ж без автографів?