22 червня в Україні - День скорботи і вшанування пам’яті жертв
війни.
22 червня 1941 року, рівно 75 років тому, досвітню тишу раптово розірвали
вибухи, ревіт снарядів. Так почалася
війна. Тоді ще ніхто не знав, що в історію людства вона увійде як найбільш
кровопролитна.
Вранці 22 червня, літаки 4-го повітряного флоту Люфтваффе завдали бомбового
удару по «об’єкту №12» — Києву. Бомби впали і на мирні квартали, і на
промислові об’єкти, і на військові, зокрема, на казарми НКВД та військове
училище на Печерську, машинобудівний завод «Більшовик», на електростанції, на
авіазавод №43, залізничний вокзал, військові летовища Бориспіль, Гоголів,
Гостомель, Жуляни, на київський аеропорт у Броварах (причому будівля
аеровокзалу була знищена).
За оприлюдненими даними, вранці 22 червня в Києві загинуло 25 чоловік, 76
було поранено.
Своєрідний пароль про 1941 рік, у пам’яті кількох поколінь назавжди
залишились інші, простіші і не такі суворі й патетичні слова:
«Двадцать второго июня,
Ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война»…
(за матеріалами
газети «День»)
І саме про те, як вибухи гармат порушили спокій нашої Батьківщини, і не замовкли до переможної весни 1945 року юним
читачам розповів Ніколаєв Олександр
Васильович (учасник Великої Вітчизняної Війни, полковник авіації). Розповідь ветерана дітлахи слухали притаївши подих. Адже так чи
інакше, війна - це лихо, незалежно від
того, визвольна чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері й
вдови, зростають сиротами діти. На фронт вирушило мільйони людей, від яких
залежала доля народів Європи і Азії. Багато славних синів України загинуло у
битві за мир і спокій на землі.
Та, на жаль, не останньою була та
війна. І сьогодні лунають вибухи і постріли на нашій землі. Скільки життів
зникає і скільки калічиться душ! Тож пам’ятаймо
тих, хто завоював нам мир і цінуймо тих, хто зараз стоїть на сторожі його у
неспокійні часи сьогодення!
