"Зачарована Десна"

Скільки пісень складено, скільки сказано слів про дивовижну красу Української землі! Кожен її куточок  чарівний і неповторний по-своєму .  Степові далі і дрімучі ліси, зелені долини і квітучі сади, сріблясті ріки і блакитні простори  морів. Україна – край людей сердечних і поетичних, творців краси. Вона щедро дарувала натхнення великим майстрам слова, музики, живопису. Саме така щедра земля подарувала нам світ великої культури Олександра Довженко, який прийшов з берегів «зачарованої Десни». А як він любив свій край! З якою поетичною майстерністю оспівав чарівну Десну з її луками, з іі лугами, з іі неповторною красою, з її  талановитими, працьовитими і добрими людьми. 

«Прокидаюсь я на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці.»

«Часом я засинав ще до вечері, дивлячись на зорі, або на Десну, або на вогонь, де варилася каша.»

«Дід любив спати під дубом. Перед тим як заснути, він довго і якось так лагідно позіхав, ніби  прощаючи світу всі його пустощі, і розказував косарям про молоді свої літа, про чумацтво, про те, як колись все було не так. Все було краще. РІЧКИ И ОЗЕРА БУЛИ ГЛИБШІ, РИБА БІЛЬША Й СМАЧНІША, А ЩО ВЖЕ ГРИБІВ ТА ЯГІД У ЛІСІ – НЕ ПЕРЕНОСИТИ, ТА Й ЛІСИ БУЛИ ГУСТІШІ, ТРАВИ – ВУЖ НЕ ПРОЛІЗЕ, ХІБА ТЕПЕР ТРАВИ!»

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах".