До історії гімну побідоносної нації

Пам`ятник М.Вербицькому у м. Яворів Лбвівської області.zik.ua

Гімн є святинею будь-якого народу. Його необхідно поважати і ставитися до нього з належним пошанівком. Скільки разів доводилося спостерігати, як зовні і внутрішньо перемінюються люди, за­чувши акорди батьківщини! Ми з трепе­том у душі слухаємо мелодію, яка зачіпає найпотаємніші струни душі. Композитор Валентин Сильвестров зізнається: «Це унікальний твір: гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У гімні затонула якась пам'ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають».

   Гімн нашої держави створено двома синами розділеної імперіями України. Ця пісня, яку вже Іван Франко та Леся Українка визнавали символом держави, немов, веселка поєднала наддніпрянців і галичан. У 1863 році Пантелеймон Куліш писав: «Заспіває наш брат за  Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові  і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами а понад Дніпром у  людей серце болить».

   Музична редакція гімну офіційно ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року.  Текст гімну затверджено відповідним Законом аж 6 березня 2003 року. Історія українського гімну - яскраве уособлення долі бездержавного народу. Адже текст гімну створено давно — понад 150 років тому  — на початку осені 1862 року. І такий довгий та тернистий шлях до визнання!

   А все починалося з вечірки у Павла Чубинського, знаного етнографа, фольклориста  та поета. У помешканні Чубинського з’явились сербські студенти, що навчались у Київському університеті. Вони виконали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан, і в приспіві були слова: «Срце биє і кров лиє за свою слободу».

   Чубинському так запали у душу ці слова, що він тут-таки усамітнився в іншій кім­наті, а через півгодини вийшов з готовим текстом «Ще не вмерла Україна». Слова автор проспівав на сербський мотив.

   Є підстави вважати, що на Чубинського мала вплив мазурка: «Єще Польска нє згінєла...» Це так званий марш Домбровського, який був доволі популярний серед поневолених народів. Наприклад, твір, що згодом став гімном, — «Гей, словаки!» — словацький поет Само Томашек написав під впливом польського тексту.

   Чубинський сповна  розплатився за свій патріотизм.  Уже 20 жовтня 1862 року,буквально через кілька тижнів після створення слів «Ще не вмерла Україна», Чубинського за «вредное влияние на умы простолюдинов» було заслано  В Архангельську губернію. Отож автора слів майбутнього гімну погнали етапом на північний схід, а сам текст помандрував на захід – до Львова. «Ще не вмерла Україна» вперше опубліковано у грудні 1863 року в четвертому номері львівського журналу «Мета».  Вірш помітили. Слова брали за живе, ворохобили і навіювали думки про самостійне національне існування.

   Знаний композитор священик Михай­ло Вербицький написав до тексту музику. Ноти надруковано 1865 року. А перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шев­ченку (диригував Анатоль Вахнянин).

«Патріотична пісня», як її тоді при­йнято було називати,   стає державним гімном УНР та ЗУНР. Поряд із «Вічним революціонером» - «Ще не вмерла Україна» у виконанні хору Стеценка лунала під час Акту Злуки. 1939 року твір «Ще не вмерла Україна» затверджено гімном Карпатської України.

   Можна вважати, що Михайлові Вер­бицькому, 200-річчя від дня народження якого святкуємо цього року, випала щас­лива доля. От написав чоловік музику до однієї пісні — і прославився навіки! Насправді йдеться про талановитого музиканта, який виховувався на творах Гайдна, Моцарта, Бетховена, а також Максима Березовського та Дмитра Бор­тнянського, здобув ґрунтовну музичну освіту у кваліфікованих викладачів. Ми­хайло Вербицький любив гітару, і його гітарні твори свого часу здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. Від 1840 року Вербицький занурюється у стихію релігійної музики: пише повну Літургію для мішаного хору, створює багато інших церковних ком­позицій. Він — автор численних музич­них номерів для українських театраль­них вистав. І, нарешті, його музика на текст Івана Гушалевича «Мир вам, брат­тя, всі приносим» став гімном Галичини під час Весни народів 1848-1849 років. Протягом цього періоду своєї творчості Михайло Вербицький наче дозрівав до написання музики для твору, який у май­бутньому стане державним гімном. І тут немає випадковості, а радше — законо­мірність.

   Було б перебільшенням вважати, що автора музики державного гімну сьогодні не пошановано. Пам'ять про Михайла Вербицького живе у селищі Стрілки Старосамбірського району, де він був на цер­ковній службі. Нині там відбуваються фестивалі духовної музики імені отця Вербицького. На храмі святого Євстахія встановлено меморіальну дошку. У селі Млини (тепер — Польща) на могилі ком­позитора посвячено пантеон. У Яворові на Львівщині Михайлові Вербицькому встановлено пам'ятник, його іменем на­звано місцеву музичну школу. Є вулиця його імені й у Львові. У Явірнику Руському (Перемишль) відкрито меморіальну до­шку на дзвіниці храму, в якому був парохом отець Михайло.

   Станіслав Людкевич зазначав: «Вер­бицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національ­ного відродження в Галичині». Компо­зитор помер відносно молодим — у 55 ро­ків — літньому віці, на піку творчого злету. На його могилі у 20-х роках XX сто­ліття поставлено пам'ятник, де у верхній частині по боках — два нерозквітлі бутони. Символ того, що не до кінця розквітнув його талант...

Ігор Гургула

Джерело: газета "Літературна Україна"№31(від 20 серпня 2015 року)