середа, 1 березня 2023 р.

МІСТО З ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИМ ШАРМОМ (Частина 1)

Ужгород – місто мультикультур, ароматної кави, старовинної архітектури та дивовижних милих міні-пам’ятничків. Це місто натхнення, любові, радості, щирості, відчуттів і толерантності.
Якщо Ви ніколи не були в Ужгороді, то напевне не бачили на власні очі того дива компактності і розміреності, якими дихає цей щедрий на дива обласний центр України. Так повелося, що про Ужгород справіку говорять тільки з додаванням префіксу «най»: найзахідніший, найменший, найкомпактніший, найколоритніший… І цей асоціативний ряд можна продовжувати до безкінечності! Багато хто вважає Ужгород містом сакур.

Одне з міст України, котре з початку повномаштабного вторгнення прийняло тисячі переселенців. Тож, давайте знайомитися з легендарним, по-домашньому привітним для кожного, містом!


Історики стверджують, що Ужгород був заснований ще в 2-й половині ІХ ст. Вже тоді хорвати створили тут ранньофеодальне поселення з повноцінною фортецею. У 903 році в безхмарне життя слов’ян на цих теренах увірвалися штурмом фортеці угорські війська. Згодом тут постало повноцінне містечко, кероване угорцями. Знавці стверджують, що назва міста походить від угорських слів «Унґ» і «вар», перше з яких означає «швидкий», а друге окреслює укріплення або фортецю. Хоча, є й інша версія, яка, усе ж, перегукується і з вищезгаданою: місто так назване на честь річки Уж, угорською – «Унґ».
У 1241-1242 рр. територія сучасного Ужгорода пережила наругу хана Батия, який спалив місто до тла. Згодом, уже в 1318 р., поселення перейшло до власності італійців – графи Другети панували тут майже 4 століття. За їх владарювання постала нова фортеця, а місто впевнено рухалося у напрямку безхмарного розквіту. Великою тривожною плямою по сторінках історії Ужгорода розповзлося релігійне протистояння у ХVI – XVII ст. Саме в цей час змагалися за сфери впливу католицька і реформаторська церкви.
Якщо говорити про той Ужгород, який ми побачимо сьогодні, то це, насамперед, місто-юність. В Ужгороді направду царює особлива атмосфера піднесення, яка завжди асоціюється з вічною молодістю.

Залізничний вокзал


Що б наш допитливий читач не шукав в Ужгороді, але з будівлею залізничного вокзалу йому доведеться ознайомитися фактично одразу. І це знайомство зародить в душі неймовірну цікавість до майбутнього пізнання міста, стане своєрідним зерням, з якого згодом виросте любов до Закарпатської туристичної Мекки. Залізничний вокзал Ужгорода складається із двох будівель: старий вокзал зведений у 1903 р., а новий прибудований до нього у 2004-му і є одним із найкрасивіших серед споруд подібного призначення в Україні.

Ужгородський замок – свідок минувшини і гордість сьогодення


Ужгородський замок по праву має статус історичного серця міста. Саме він є свідком епохи Середньовіччя – збудований ще на межі Х – ХІ ст., він був подарований Другетам, фаворитам угорського короля Карла Роберта, щоб на довгі віки закарбувати в собі міць і велич.
Звісно, за період свого існування замок неодноразово зазнавав перебудов, проте, основні риси зберіг і донині. Зокрема, можна стверджувати, що незмінною лишилася форма замку – неправильний чотирикутних, який і не міг бути «правильним» в умовах рельєфу Замкової гори. До нашого часу збереглися рови, ромбовидні бастіони заввишки до 15м, палац-цитадель в центрі та стіни з бійницями завширшки по 2,5-3м.
Всередині замок вражає розписами, ліпниною та іншими, відновленими у відповідності до кожної окремої епохи, елементами декору.
Нині в замку розміщений Закарпатський обласний краєзнавчий музей, що приваблює туристів багатством своєї експозиції як в стінах замку, так і в підземеллях. А на подвір’ї відвідувач може оглянути криницю глибиною в 36м, з якої мешканці свого часу черпали воду під час облоги.

Найдовша алея Європи – Липова (Сакурова)


Липову алею в Ужгороді створили чехи близько 100 років тому. Нині це – найдовша липова алея в Європі, її загальна протяжність сягає 2,2км. Щороку тут зацвітають 6 сортів лип, і цвітіння їх буяє впродовж усього літа.
Сакури тут з’явилися значно пізніше, ніж липи, та й ростуть вони трішки поодаль від основного розташування липової «фітотерапії» для туристів – на прилеглих вулицях.Проте, сотні сакур на початку травня невтомно скликають до Ужгорода туристів, перетворившись у справжню візитівку міста. До слова, власне сакурова алея в місті з’явилася лише в 2009 р., і теж претендує на звання найдовшої в Європі. Сьогодні Ужгород називають містом сакур, а навесні тут ще й проходить однойменний фестиваль, присвяченій цій тендітній рослині. Але одразу застерігаємо: не поспішайте розчаровуватися, якщо не встигнете до Ужгорода навесні! Він привабливий будь-коли, навіть тоді, коли незбагненну липову алею вкриває хрумкий, по гірському свіжий, сніг. До слова, навіть сніг у цьому місті нагадуватиме ніжні пелюстки цвіту сакури!

Закарпатський музей народної архітектури та побуту


Цікаво, що, на відміну від подібного музею під Києвом (с. Пирогів), Закарпатський музей народної архітектури та побуту розташований безпосередньо в центрі міста! Саме це дає змогу численним туристам дивуватися «селу в обласному центрі», чим, по суті, і є експозиція музею.
Тут, окрім збережених у первозданному вигляді будівель минувшини, зустрічаємо і «мешканців» стародавнього українського села: качок, кіз, овець тощо. І контраст подібної селянської розміреності з прибраними, осучасненими вулицями Ужгорода виявляється настільки яскравим, що відвідини музею не мають жодного шансу на забуття!

Хрестовоздвиженський собор


Хрестовоздвиженський кафедральний собор був і є найголовнішим храмом Ужгорода. Собор було закладено за панування Яноша Другета і зведено у 1646 р. уже після його смерті як місце для єзуїтських молебнів. Проте, у 1773 р., після ліквідації в місті ордену єзуїтів, храм був відданий греко-католикам, за що вони віддають славу Господові у величній давній споруді донині.
Звісно, за час свого існування будівля була неодноразово перепланована, реставрована, доповнена окремими елементами. Так, певні добудови тут з’явилися у 1779 р., шикарний іконостас з арабесками отримав свої мармурові прикраси і риси бароко у 1858 р., а годинник на вежі був прикріплений у 1878 р. Впродовж тривалого часу, аж до 1947 р., на території собору знаходили свій останній притулок єпископи. Останнє поховання на цих теренах стало свідком пори радянських репресій. До слова, за влади комуністичного режиму собор був перетворений в скромну бібліотеку, а до молитов тут повернулися аж у 1991 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар