Найстаріша українська пісня

НАЙСТАРІША ТОЧНО ДАТОВАНА УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ, ЩО ЗБЕРЕГЛАСЬ ДО НАШИХ ДНІВ. 1571 РІК.

Баладний вірш-пісню «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» було віднайдено в рукописній граматиці 1571 року, яку готував до друку видатний чеський учений і культурно-освітній діяч XVI ст. Ян Благослав (відійшов у вічність в 1571 р., не встигши здійснити задумане видання).

Все ж один його примірник, написаний гарним почерком, дійшов до нас (нині зберігається в бібліотеці Teresianum у Відні); в 1857 році твір Благослава був опублікований у Відні двома чеськими вченими, Ігнатієм Граділєм та Йосефом Іречеком, завдяки чому і згадана українська пісня з’явилася на світ.

Текст твору Ян Благослав, як він сам засвідчив, записав від якогось Никодима, що прийшов до нього у Моравію із Венеції. Можливо, то був один із молодих українців, що в ті часи ходили до Італії по науку і, розбуджений нею, жадав добра і розквіту слов’янському Відродженню, слов’янським мовам.

Текст Франкової реконструкції без вставок:

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
На версі Дунаю три роти ту стою?
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Третя рота волоска.
В турецькі-м роті шаблями шермую,
В татарські-м роті стрілками стріляю,
В волоскі-м роті Стефан-воєвода,
В Стефанові роті дівониця плачет,
І плачучи, повідат: «Стефане, Стефане,
Стефан-воєвода! Альбо ме пуйми, альбо ме лиши!»
А што ж ми речет Стефан-воєвода?
«Красна дівонице, пуймил бих я тебе,
Неровнай ми єси, лишил бих те, миленька ми єси».
Што рекла дівонька: «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.
А хто мя доплинет, єго я буду».
Ніхто не доплинул красну дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода
І узял дівоньку за білу ї ручку: {Варіант: за білую ручку — ВК} «Дівонько-душенько, миленька ми будеш».

З пісні «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» можна судити про характер народної пісенності XV ст. Наведений зачин пісні показує значний розвиток народної поетичної творчості, наявність готових поетичних структур для відображення батальних сцен, драматичних життєвих епізодів тощо. Саме такою структурою є трихотомія, що зустрінеться пізніше в багатьох народно-поетичних творах на воєнну тематику («Ішли ляхи на три шляхи, а татари на чотири, а козаки поле вкрили…» і т. п.). Пісня «Дунаю, Дунаю…» свідчить про існування в XV — першій половині XVI ст. на українських землях значної ліричної та родинно-побутової позаобрядової пісенності. Зрештою, на це вказав і Ян Благослав, пишучи, що мовою пісні про Стефана-воєводу (тобто українською) складено багато пісень та віршів.

Говорячи про усну народну словесність другої половини XIII — першої половини XVI ст., не можна обминути релігійної поезії, насаджуваної в масах християнською церквою. Проте релігійні твори, зокрема духовні псальми, народ сприймав по-своєму, змішуючи їх зміст і тенденції із своїми, часто язичницькими, уявленнями та соціальними поглядами, опрацьовуючи сюжети з церковної (часом апокрифічної) літератури — про створення світу, про смерть, правду і кривду, про Соломона та ін. Таким чином, у другій половині XIII — першій половині XVI ст., в умовах монголо-татарського іга і потім панування на українських землях польських і литовських феодалів, винятково важливу культурну функцію виконувала народно-поетична творчість, відіграючи значну роль у розвитку української нації.

З пісні «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» можна судити про характер народної пісенності XV ст.

 Джерело: http://iko.zp-cossacks.com.ua/glavnoe/najstarisha-tochno-datovana-ukra%D1%97nska-pisnya.html