Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».
448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
Першу письмову згадку про Україну науковці помітили у джерелі ХІІ ст.: у Київському літописі за Іпатіївським списком від 1187 р. йдеться: «...І плакали усі переяславці... За ним же Україна багато потужила».
Найдавніші зразки української мови, що збереглися, сягають середини ХVІ ст. до н. е. (Голунський напис на кам’яному стовпі знайдено біля с. Медвин Богуславського району Київської обл.).
Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 р. першого видання «Енеїди» І.П.Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. Першою спробою фіксації і лексикографічного відображення живої народної української мови, вважається невеличкий словник, доданий до першого видання «Енеіди» І. П. Котляревського 1798 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар